"Оце глюки..." — подумав Беовульф із шоком.
Слава богу, фалос був хоча б не справжній, а штучний, і по виду зовсім новий. Слова "ділдо" Беовульф знать не знав, але оце саме воно і було.

В оточенні лицарів королеви, Беовульф став із поважним видом, як ні в чому не бувало, сподіваючись, що деревяний фалос у нього в руці є лише галюцінацією, спричиненою дією мухоморів, і що їжачок насправді просто відстав десь по дорозі. Краєчком ока він все ж таки роздивився ту дивину: якісно різблений із цінного Червоного дерева і полірнутий, фалос був, безумовно, шедевром андеграунд-мистецтва.

Королева Діо, вже перевдягнена у плаття із зеленого шовку під шубкою із вовчого міху, хотіла було привітати його, та тут також помітила в руці у Беофульфа велетенський деревяний фалос, і прикусила губу. Рясний румянець розлився по її щокам, і вона зайорзала на троні.

І як тут почати розмову? Запитати: "Сір лицар, чому це ви до мене прийшли із фалосом? Ні, було б грубо, я ж не якась там Королева Мечів!..та й тупо, бо вони всі й так...із цим!" — подумала Діо. Тож королева вирішила зробити вигляд, що не помічає цієї пошлості. Вона була не сувора, і далеко не позбавлена почуття гумору, тож недаремно її прозвали в семи королівствах Доброю Королевою.
"Але ж який Знак, який Знак! — думала вона далі про себе. — Після того гримуару, і ворожіння на кавовій гущі, поява такого прекрасного чоловіка із таким (хі-хі) прекрасним атрибутом, це вже точно неспроста. Це явно доленосна зустріч".