Після третьої чарки Вадим виявив, що лежить уже в іншій кімнаті, прикутий наручниками до ліжка, в одній білизні, і навіть не памятає як перейшов із кухні в спальню, і як зняв із себе штани.

Кімнату заволакували клуби духмяного диму, який пах лавандою, сандалом і чорт його знає чим ще, а "миргородська Мерилін" тим часом розпалювала червоні свічки по периметру кімнати. На самісінькій стелі прямо над ним простиралося мистецьки вимальоване графіті у формі пятикінечної зірки.

Вадим був надто "вгачений" щоб злякатися, проте при спробі говорити виявив, що язик все ж погано його слухається — через дію настоянки.
— Кк...клав...Клавдія...як вас там...
— Я Маргарита!
— Т..тобто...як?
— Я онучка Маргарити Андріївни..— пояснила та, і зиркувши на нього грізно, фиркнула: — Гримуари бабусині він захотів!

З цими словами вона підійшла і мовчки намалювала якоюсь червоною жижицею на його животі (від пупка до сонячного сплетіння) символ у вигляді стрілки ᛏ, направленої вверх. Після цього, нічого не пояснюючи, почала посипати його пшеничним зернами, бормочучи якісь вірші на невідомій мові.
— Але ви не запитали, чи можна посівати, — сказав Вадим з притаманним йому нахабством та гумором, які, навіть не дивлячись на його безпорадний стан, проявлялися розкуто завдяки хмілю від міцної настоянки.

Панночка мало не пирснула сміхом, але втрималась, бо ритуал саме вимагав від неї дочитати куплет заговору, не збиваючись.

Проте, і дочитавши, вона не вважала за потрібне шось пояснювати, а рішуче залізла на нього, підкотивши коротку спідницю угору, під якою, як виявилось, немає більше нічого...Тож тут Вадиму стало більше не до дурних запитань...бо через хвилину жінка вже гвалтувала його, а Вадим в процесі відчував одразу цілу гаму суперечливих відчуттів: і насолоджувався, і при цьому думав, що живе останні хвилини... "Ну, хоч покайфую перед смертю" — резюмував він, гонячи всі думки взагалі, вже на повному серйозі очікуючи у будь-яку мить удару в серце ритуальним ножом або чимось подібним.

ПІсля наставшої кульмінації і правда сталося щось типу того, проте не настільки страшне: десь із кофтини жінка прутко витягла булавку і проштрикнула нею йому палець.
— Не дьоргайся, — сказала вона, — мені потрібно всього кілька краплин.
І діставши з кишені крихітну колбочку, Маргарита почала витискати в неї кров з пальця Вадима.

"Оце почитав гримуарчики, бляхо-мухо", — подумав той... і вголос запитав:
— А в скотарнику у вас живий василіск і в кінці ви мене йому згодуєте?