Монетка Долі (казка), Частина 2. У співавторстві з @diodao
#чарівнийфалос #щасливийкінець
Теги буквально самі напросилися, як напрошувалася і альтернативна назва казки.
- Для тих, хто не бачив початок, можна прочитати тут: Монетка Долі (казка), Частина 1.
Написане мною – виділене чорним шрифтом, написане Наталею – сірим шрифтом.
Монетка Долі, Частина 2
...Та й не вірив до кінця новоспечений сір Беовульф (ще донедавна ведмедик), що його друг справді перетворився на деревяний предмет. І з чого б це?.. на те ж не було ніякої причини, нічим їжачок так не согрішив, щоб якась чаклунка перетворювала його на фалос із червоного дерева!Тому, перш ніж піти до ванної, він ще з півгодини блукав коридорами замку і запитував випадкових зустрічних: чи не бачили вони його друга їжачка?
"Ось такого" — з надією уточнював Беофульф, на всяк випадок показуючи приблизний розмір, — "Він наївся мухоморів і заблукав". Та ніхто не бачив їжачка з тих самих пір, як Беовульф узяв його на руки.
Його також підмивало повернутися на перехрестя і пошукати монетку, яку він там загубив, бо вона справді якась фартова.
Проте, подумавши, що буде нечемно покидати замок у першу ж годину після прибуття, Беовульф порішив, що знайде ту монетку пізніше, і попрямував, нарешті, до ванної кімнати.
Королева ж Діо, залишившись сама у тронній залі (окрім істуканів-охоронців, що стояли на караул під стінами), хотіла вже йти в свої покої, як раптом помітила на підвіконні деревяний фалос. Той самий...."Беовульфовий", — подумала вона спершу, і одразу ж поправила себе на більш точне формулювання: "Той самий, що був у руках Беовульфа".
Зробивши вигляд, що їй надзвичайно цікаво ще раз полюбуватися у вікно на туман, королева підійшла до підвіконня, недовго і вправду подивилася на пейзаж за вікном, потім взяла міцний деревяний предмет у руки, і, сховавши його під полою шубки, вийшла з ним із тронної зали.
І як тільки вона переступила порог своїх покоїв як під шубкою почали колоти сотні голок..
який жах. Королева скинула свою шубку, а під нею їжак.
«— ОХОРОНА, ОХОРОНА!!!»
Їжачок почав плакати і трете слово так і застигло на вустах королеви…
Це ж мій Фалос, тобто Фалос Беовульфа, тобто, та ну його, просто чарівний їжофал…
— «Не плач, не плач, все добре.».
Але їжачок все плакав та плакав, та заспокоївся лише коли королева приклала його до грудей. Від них пахло молоком та медом - це новий аромат масла від Johnson's Baby… Такого популярного в Голівуді…
Так на грудях у королеви їжакок і заснув уткнувшись між них своїм носиком... Стресовий у нього був день….
А королева ніжно тримаючи їжафалла за попу, понесла його до Беовульфу, щоб вибачитись за те, що його фалос перетворився на їжачка та повернути останнього.
Беовульф якраз приймав ванну…
І тоді королева зрозуміла… зрозуміла що 😳…
Діо зрозуміла, що не можна просто так узяти і віддати такого чарівного їжачка Беовульфу. До того ж, вона побігла до нього на стресі від того, що сталося. Проте, вже біля дверей вона усвідомила, що королеві по етикету не солідно прибігати до ванної кімнати гостя.
Тим більше, з ванної тим часом доносився спів Беовульфа, який тягнув чудернацьку пісню:
- А нам ведмедям
Підкоряються і вовки і олені,
А нам ведмедям
Справжнє дао у барлозі,
А нам ведмедям
Королеви як мед...
Тож, Діо вирішила не виказувати своєї появи і, узявши себе в руки, пішла разом з їжачком назад до своїх покоїв, вирішивши, що обговорить з Беовульфом побачене чудо в більш чинній обстановці, за обідом.
— Ведмедик закохався у вас із першого погляду, — сказав їй їжачок.
— Шо правда?
— Так, я ще в житті не бачив, щоб він був настільки не в собі.
І їжачок знову уткнувся носом між затишних грудей королеви, бо після пережитого стресу був ще слабкий і не міг багато говорити.
Як тільки королева переступила поріг своїх покоїв, їжачок знову став деревʼяним фалосом.
— ну дивина, подумала королева та поставила його на вікно, туди звідки взяла.
В своїй голові вона постійно чула фразу, яку під впливом емоцій, в сонному маренні промовив їжачок…
- "— Ведмедик закохався у вас із першого погляду, — сказав їй їжачок.
— Так, я ще в житті не бачив, щоб він був настільки не в собі."
— Який, ще ведмедик… ?
Але саме слово ведмедик і зачепило королеву, була в неї таємниця.
Її батька було проклято і перетворено на ведмедя, тому вона також була носієм цього прокляття та виходячи за межі королівства ставала ведмедицею. Зняти його може лише щире кохання до ведмедя…
В її голову лізли дурниці… а якщо цей сір, також ведмідь?
І тут всі пазли почали складатися. Вона пригадала пісню котру співав Беовульф…
А нам ведмедям….
Королеви як мед…
Так міг сказати лише ведмідь…
Адже ніхто не любить мед так як ведмеді.
Від такої інформації свідомість королеви вимкнулась ніби екран телевізора…
Це був перегруз системи…
І вона впала непритомною на підлогу…
Оскільки нікого більше поряд не було, то фалос знову перетворився на їжачка. В цю мить їжачок усвідомив, що володіє таким скілом: коли хоче бути фалосом, а коли хоче — їжачком. "Напевно, ще жодна королева не мала настільки оригінального нумена, це вам не якийсь там банальний чорний кіт або ворон", — подумав він із гордістю.
І їжачок побіг, стрімглав побіг кликати на допомогу Беофульфа.
Беофульф примчав, закутаний в один лише мокрий махровий рушник довколо пояса, і за ним прибігли ще півтора десятки слуг та служниць.
Отямилася королева саме в ту мить, як Беовульф підняв її на руки і ніс до ліжка.
— О, сір, це ви?..Чи то мені краще називати вас сір-ведмідь?
— Можна і ведмідь...
— І давно це з вами?
— Років з 16, коли мою родину прокляла зла відьма...До того я був людиною, а після вже ведмедем...Та чари зпали з мене як тільки я прийшов до вашого замку...
— Це Доля...— промурмотіла королева.
— Я спершу думав мухомори, — відповів Беовульф, обережно ложачи її у постіль під ревностним спостереженням слуг. — Але так, схоже таки Доля... і ви значно краща, ніж я міг уявити у своїх найсміливіших мріях та фантазіях...
Коли сір Беовульв клав королеву на ліжко, з нього спав рушник та вона побачила ВСЕ, що він прикривав...вона ахнула від приємного здивування.
— Точно, це доля... — погодилась Діо.
Опустимо ж завісу ввічливості над подальшим розвитком їхніх відносин: через місяць чи трохи менше, Беовульф та Діо зіграли пишне королівське весілля і консумували брак. Королева так кричала до світанку, що щасливе відлуння її криків розносилося гучним ехом просторими коридорами замку, бентежачи уяву слугам і не даючи заснути нікому.
І ми з Наталею там були боярином та дружкою, й свічки тримали, воск по рукам тік, а на одяг не потрапив.
✍ Наталя та Богдан Карасьов, 28 січня 2025 р.
- 50% бенефіціарські для @diodao
Дуже красива монетка. 👍🏻👍🏻👍🏻👍🏻
І ведмідь з кукурудзяним початком просто неймовірні. Як і королева з єжиком.
👏 гарне закінчення 🤣🤣🤣
Я обожнюю цікаві монетки, і, власне через нумізматику колись до крипти прийшов (від монеток металевих до монеток цифрових).
От ще один привід забагатіти: можна буде чеканити власні оригінальні монети 🤣
Це було б цікаво. :)
I think Dio might be afraid that is why she wanted to discuss the issue with Beowulf. I so much love the story as it was filled with lots of suspense and I enjoyed reading every bit of it I must confess
It’s nice to know that you’ve read it despite the language barrier, even using a translator. Actually, the whole story is written with humor and is an improvisation. We didn’t even discuss among ourselves how it should end as we went along.
@diodao Казка №4, початок
Цього раннього туманного ранку Вадим приїхав у Миргород, щоб купити гримуар відьми Маргарити Андріївни. Не дивлячись на кінець січня, йшов дощ, розтікаючись сльозами по склу автобуса.
Бабця померла зовсім недавно, і помирала важко, навіть довелося розбирати дах.
"Якого чорта обов'язково розбирати дах? — думав про себе Вадим, поки автобус підрулював до станції. — Можна ж просто винести помираючу надвір...Ну, ок, може не в січні, не в січні...Хоча, з іншого боку, розбирати дах в січні ще більш незручно..."
Напередодні він говорив з її донькою по телефону: чи не вела Маргарита Андріївна якісь записи? Які-небудь особисті рецепти, заговори, малюнки?
— Так...залишилось кілька тітрадок...— відповіла та на суржику. — Є й малюнки...пентаграми там усякі, чорти, — додала вона, явно не схвалюючи.
— А скільки саме?
— Зараз порахую....ммммм...сім. Якщо ще десь не лежать, не знаю...подивлюся...
І от, три дні потому Вадим вже в Миргороді, отримавши згоду доньки на купівлю усіх зошитів Маргарити Андріївни. Донька, Клавдія Іванівна, явно охоче погодилась, і сама була рада здихатися тих зошитів, та ще й за гроші.
Автостанція, на якій вийшов з автобуса Вадим, була лише першим пунктом висадки. Треба було ще брати таксі і їхати в передмістя. Та спершу Вадим вирішив зайти в піцерію, випити каву і поснідати.
Біля вокзалу знаходилася невеличка піцерія під назвою «Колобок», стіни приміщення показували, як колобок народжується в сузірʼї Піч та переміщається через сузірʼя - Зайця, Вовка, Великої Ведмелиці та Лисички, колобок нагадував усміхнене сонечко, що подорожує нічним небом.
Для Вадима це був гарний знак, значить записи Маргарити Андріївни, будуть цінними, як сонце, як золото.
Офіціантка принесла каву, на якій було зображено широку посмішку…
Вадим посміхнувся, це було дуже мило.
На столі лежала безкоштовна газета, в якій розповідалося про вистави та події котрі зараз відбуваються в місті, чоловік був готовий зануритися в читання, але йому дуже швидко принесли піцу, тому він відклав газету та взявся за неймовірно смачний сніданок.
Через півгодини він уже мчав на таксі в передмістя. Типовий український часний сектор, ухожені будиночки. Та все ж Вадима здивувало, що на деяких було аж по три супутникових тарілки. І ніяких тобі хатинок на курячих лапках, нічого такого... Звісно ж, він дорослий і психічно здоровий дядя, й нічого такого побачити і не очікував, просто розважав себе по дорозі такими роздумами. Таксист трапився такий же набурмосений, як і погода, тож у мовчанні Вадим думав про те, що лапки-то у казкових відьомських хатинок насправді були не курячі, а василіскові...Чи не тому хатинка стоїть зазвичай до лісу передом, а до гостя задом? Якщо погляд василіска вбиває, а хатинка стоїть на його лапках, то логічно допустити, що зпереду міг бути якийсь магічний вредоносний захист...І поки той захист не відключиш, сказавши положені слова, то небезпечно підходити до переду хатинки.
Розмірковував він про це ще й тому, що з того часу, як домовився з донькою відьми купити її гримуари...ну, ладно, може це й гучно сказано, "гримуари"!..купити ЗОШИТИ, невідомо ще якої якості змістом заповнені (хоч Маргарита Андріївна і була відомою в своїх колах відьмою, та очикувати тут на фонтан явно не було варто)...так от, з часу домовленості про купівлю зошитів, уже кілька ночей поспіль йому снився василіск, з яким він має вступити у двобій заради порятунку якоїсь невідомої прекрасної панночки. Сни ці були дійсно страхітливі і лякаючі, тому тепер, по мірі наближення до будинку відьми, Вадим відчував хоча й ірраціональний, проте де-факто все більший мандраж.
У європейській міфології василіск відомий вже з середньовіччя. Вважається, що він народжується зі зміїного яйця, яке насиджує... півень... За легендами, василіск може вбивати людей і тварин не лише своїм поглядом, але й диханням. Тож його часто пов'язують з символом смерті та загрози.
За такими думками Вадим провів решту шляху...та яке було його здивування (чи то краще сказати шок?), коли по прибуттю на місце він виявив, що на калітці будинку покійноїї Маргарити Андріївни зображений...василіск!
"Ну...— подумав Вадим, — з такииим-то графіті на калітці і заборі, і від гримуарів варто очикувати значно більше, ніж я розраховував!"
Від неочикуваного подиву він навіть забув, що ще 5 хвилин тому домовився сам з собою називати їх скромно — "зошитами", а не гримуарами.
І Вадим натис кнопку дзвоника, яка була винесена за калітку.
П.с. #offtop
Дякую за репост пісні, Наталя 💋
Його ноги трусилися чи то від страху чи то від холоду, хотілося розвернутися і бігти не оглядаючись, як найдалі від того цього місця.
Але його ступні ніби приросли до землі…
По спині пробігла краплина поту…
Страх затьмарив Вадиму розум, тому коли калітка відчинилася, він не міг звʼязати й двох слів.
Ледь перебираючи ватними ногами він пішов за жінкою , що запросила його до будинку. Раніше він би відмітив її схожість з головним секс-символом 20-го століття - Мерелін Монро. Але зараз, в його голові було що завгодно тільки не жіноча краса.
Клавдія помітила, що чоловік замерз, а також, що йому трохи зле, тому запросила до столу, та налила чарку горілки, котру настоювали на полині…
Вадим, рідко пив, лише по святам і то трохи, за компанію. Але цього разу з задоволенням випив дві рюмки котрі врятували його тим, що розвʼязали йому язик.
Випивши він вибачився, за свій стан, сказавши, що перенервував…
Клавдія посміхнулася і йому стало трохи легше.
Вона принесла зошити, але сказала що дасть подивитися лише після того як Вадим, випʼє ще одну чарку…
Пояснюючи це тим, що в хорошій хаті менше трьох рюмок не наливають.
Цього разу вона склала йому компанію…
Сівши на проти, та закинувши ногу на ногу… Вадим встиг відмітити, з якою грацією жінка зробила ці рухи…
Закусували вони солоними огірками, чоловік, навіть не думав, що 40 градусний напій може так легко питися…
#offtop (поза оповіддю)
Я хохочу. Їдеш такий за гримуаром старої відьми, і от уже ти в компанії миргородської Мерилін Монро, набуханий невідомою настоянкою.
Ох же і Наталя, ох і Діодао)))
🤣🤣🤣
Ти сам хотів історію про кохання, потім сам налякав хлопця до полу смерті, мені довелося його напоїти, про яку любов могла бути мова якщо він бідний так злякався твого Василівка , що навіть двох слів скласти не міг.
Як це "хотів"?) Я й хочу.
А от тут ні. Я мав на увазі за замовчанням, що раз він мисливець за гримуарами, то не з робкого десятка. Тому: здивований, трохи на мандражі, але не наляканий. Та може я недостатньо проникся страхітливістю калітки і забору? Я також думав, що раз Маргатита Андріївна вже померла старенькою, то по логіці речей її доньці уже років 60.
Та все ок) В тому ж і суть, і цікавість двох авторів, що такі несподівані повороти. Тому ні в якому разі не хочу гасити твою вільну ініціативу (при іншому погляді я б писав казки сам). Насправді приємно далі мати справу з Мерилін замість 60-літньої пенсіонерки.
Це сімʼя відьом. Може в них все як в пісні КІШ.
Після третьої чарки Вадим виявив, що лежить уже в іншій кімнаті, прикутий наручниками до ліжка, в одній білизні, і навіть не памятає як перейшов із кухні в спальню, і як зняв із себе штани.
Кімнату заволакували клуби духмяного диму, який пах лавандою, сандалом і чорт його знає чим ще, а "миргородська Мерилін" тим часом розпалювала червоні свічки по периметру кімнати. На самісінькій стелі прямо над ним простиралося мистецьки вимальоване графіті у формі пятикінечної зірки.
Вадим був надто "вгачений" щоб злякатися, проте при спробі говорити виявив, що язик все ж погано його слухається — через дію настоянки.
— Кк...клав...Клавдія...як вас там...
— Я Маргарита!
— Т..тобто...як?
— Я онучка Маргарити Андріївни..— пояснила та, і зиркувши на нього грізно, фиркнула: — Гримуари бабусині він захотів!
З цими словами вона підійшла і мовчки намалювала якоюсь червоною жижицею на його животі (від пупка до сонячного сплетіння) символ у вигляді стрілки ᛏ, направленої вверх. Після цього, нічого не пояснюючи, почала посипати його пшеничним зернами, бормочучи якісь вірші на невідомій мові.
— Але ви не запитали, чи можна посівати, — сказав Вадим з притаманним йому нахабством та гумором, які, навіть не дивлячись на його безпорадний стан, проявлялися розкуто завдяки хмілю від міцної настоянки.
Панночка мало не пирснула сміхом, але втрималась, бо ритуал саме вимагав від неї дочитати куплет заговору, не збиваючись.
Проте, і дочитавши, вона не вважала за потрібне шось пояснювати, а рішуче залізла на нього, підкотивши коротку спідницю угору, під якою, як виявилось, немає більше нічого...Тож тут Вадиму стало більше не до дурних запитань...бо через хвилину жінка вже гвалтувала його, а Вадим в процесі відчував одразу цілу гаму суперечливих відчуттів: і насолоджувався, і при цьому думав, що живе останні хвилини... "Ну, хоч покайфую перед смертю" — резюмував він, гонячи всі думки взагалі, вже на повному серйозі очікуючи у будь-яку мить удару в серце ритуальним ножом або чимось подібним.
ПІсля наставшої кульмінації і правда сталося щось типу того, проте не настільки страшне: десь із кофтини жінка прутко витягла булавку і проштрикнула нею йому палець.
— Не дьоргайся, — сказала вона, — мені потрібно всього кілька краплин.
І діставши з кишені крихітну колбочку, Маргарита почала витискати в неї кров з пальця Вадима.
"Оце почитав гримуарчики, бляхо-мухо", — подумав той... і вголос запитав:
— А в скотарнику у вас живий василіск і в кінці ви мене йому згодуєте?
За Маргариту. Аплодую стоячи. ГЕНІАЛЬНО!!!:)
Не вставай, можеш аплодувати лежачки))
Не знаю чи прям геніально, просто якось нас затягнуло трохи в типу хорор, і ритуальний секс вже далі по жанру сам напросився.
Але нащо ж ти так обламуєш читачів...сон...прокинувся...
ех...
А я б дав йому в кінці її руками якусь "мікстуру забуття"...Щоб уникнути криміналу і не годувати його ні василіску, ні доберманам. По типу могла б гвалтувати хлопця три дні поспіль і три дні смоктати його кров досхочу...а потім дати йому мікстурку, щоб відшибло память. Він вийшов би за калітку втомлений, із сьомома купленими голімими "тітрадками", заповненими якоюсь лабудою.
Ну, дозволь я відміню лише абзац про сон і закіну так?
Ну не знаю. Я боюся, що наша казка вийде за межі дозволеного. Твій витягнутий туз, схоже вже почав працювати 🤣🤣😄
Жартую. Роби як знаєш:) ;)
Ура) Я допишу останній епізод, і вважай готово.
Вперше таку метафору чую =) Це ти сама придумала сьогодні... під враженням побаченого? Чи вже десь такі назви зустрічала?
Боюся, крім нас двох, решта людей не зрозуміють про що мова) можливо варто буде замінити на "жезл" або "туз жезлів". Хоча, якщо хочеш лишити просто "туз", то хай буде.
Я бачила як цей туз розглядали як карту, що вказує на інтим. 😆😆😆😆
Жезл - краще всього звучить. 🤣🤣
Значить, буде "жезл")
Я там додав ще двох подруг, раз ти обмовилась, що вона зараз їх покличе.
Та якщо з ними вже перебор, можу їх прибрати, коли набиратиму чистовик.