23 січня 2025 року. Ієн Ґіллан, ейфорія, ілюстрації пластиліном

Сьогодні нарешті (нарешті!) я відчула якесь подобство радості. Задоволеності собою. Прикольно.

А причиною цього просвітління стала посилка від видавництва "Наш Формат".

Мені прислали авторський примірник. 🤘

Так і хочеться крикнути: "Мам, диви, диви, моє ім'я на обкладинці поруч з Ієном Ґілланом!". А бодай мені! Це круте відчуття. 🥹

Це значно крутіше, ніж коли моє ім'я на дитячій книжці. Або самвидавній поетичній збірці. Це якось... ух! Ніби все по-серйозному, і я більше точно не самозванка, ну точно-точно.

Крім того, є такий відгук експерта-рідера і наукового редактора:

(Ідея з QR-кодами моя)

А ще так цікаво вийшло: моє ім'я раз згадується на задній обкладинці і тричі всередині книжки. А ім'я основного, прозового перекладача лише тричі всередині книжки. 😬 Це або помилка, або мене справді високо оцінили за відносно невеличку роботу.

Нагадаю, що робила переклади влітку.

Коротше, запрошую купувати цю книжку і поринати разом з Ґілланом у світ рок-н-ролу, дружби, алкоголю, сексу без зобов'язань та всього такого. 😃 Те, що треба, щоб відволікти себе від щоденних трагедій, загроз, болю та смертей... До того ж Ґіллан — друг України, і постійно засуджує дії російських істот. Раптом він приїде до нас із корцертом? Було б круто.

---

Отже, на фоні цієї невеличкою ейфорії з моїм ім'ям на задній обкладинці, я по-справжньому захотіла побачити його на обкладинці передній. А щоб це сталося, треба швидше ліпити пластилінові ілюстрації. І я зліпила сьогодні аж дві!

Перша — це зігнутий дорожній знак, прошитий кулями. Біля нього валяється купа військового мотлоху і снаряд, який не розірвався.

Друга ілюстрація — наполовину розгвадзяне серце. Особливо сподобалося, що воно вийшло схожим на вогонь від ракети, яка летить.

З текстами також підігнала роботу — вставила ще кілька віршів у файл рукопису. Проте і з дилемою стикнулася. Всі мої вірші можна поділитися на:

• ліричні, без стьобу (їх мало)
• стьобні, саркастичні (їх більше)
• надривні, філософські, громадянські (їх також немало).

І от я не можу зрозуміти, як їх розміщувати: всі підряд чи спершу давати всі надривні, всередині — всі ліричні, а на кінець розділів — стьобні. Або ж якось інакше? Тим паче, що серед стьобних є ще й відвертий поетичний стендап, який, типу, не пасує до збірки.

Сподіваюся, що розв'яжу для себе цю дилему протягом кількох днів.

А зараз бажаю всього найкращого, і раджу колись глянути фільм "Самба" — милий, добрий французький фільм із "німфоманкою" Шарлотою Генсбур в одній з головних ролей.

Bye-bye 'cause it's black night!