Умка і Миска

От так живеш собі спокійно, нікого не , але маман приносить додому чергову живність. Ця живність спочатку десь ховається і всіх боїться, а потім раптом перетворюється на чергового дракона.

Так у нас вийшло з Мискою. Десь два тижні вона ховалася в коморі біля котельної, але зараз вже цілком адаптувалася. Треба сказати, що до людей вона має набагато краще ставлення ніж до собакс. І чомусь вона особливо невзлюбила нашу Умку.

Тут маленька ремарка, з Жюлі вона теж конфліктує, але, по-перше, Жюлі живе окремо на кухні і, по-друге, Жюлі таких люлей надішле у відповідь, що мало не буде.

А от Умка - зовсім інша справа.

Умка це мій ведмеденя. Вона велика, трохи товстенька, мохната і дуже добра собакса. Умку нам принесли місцеві коли вона була цуценям і хтось просто викинув її. Місцеві мене у цьому плані завжди приводили в стан повного офігіння і доклали немало зусиль, щоб я почала реалістично дивитися на людей і втратила щодо 90% людського роду останні ілюзії. Адже у всьому великому селищі з приватними будинками, дворами, сараями в хто зна з чим ще місце для цуценя знайшлося лише у нас, яким на той час вже різними шляхами вже віддали десять собакс. Ну то таке.

Як зʼясувалося, у Умочки була сильна нервова патологія. Чи то її вдарили, чи вона сама вдарилася, чи перемерзла – невіломо. Але і досі, коли вона сильно нервує, у неї починає труситися голова і її дуже важко заспокоїти.

Але у всьому іншому вона чудова добра собакса. Умочка обожнює кошенят і цуценят і готова неньками їх цілодобово. Вона завжди була моєю головною помічницею, якщо до нас потрапляло щось маленьке і беззахисне. Власних цуценят вона ніколи не мала, але стала справжньою турботливою матусею для як мінімум десяти зверенят. Вона і зігріє, і помиє, і захистить, і пограє.

І тут Миска вирішила, що буде її тероризувати! Ну от якого біса! Умка не відповідає, лише ховається. Ну я теж терпіти не стала і тепер на ніч Умка і Чучундра ідуть спати в окрему кімнату. Насправді Умка, враховуючи її розмір і вагу, могла б призвати Миску до порядку однією лапою (у мене так робила вівчарка Ромашка. Вона нікого не кусала, вона просто притискала нахабу до підлоги величезною лапою. А могла і по голові лапою настукати, як це зазвичай роблять кішки), але внутрішня доброта не дозволяє їй цього зробити і вона терпить цього чергового дракона.