Слоненя Уня та хлопченя

Десь у Африці жив поживав собі маленький слоник. Він дуже любив свою сім’ю, ніколи ні з ким не сварився, був чемий та нікого не ображав. Мама лагідно звала його Слонуля, а частіше просто Уня.
Слоненя полюбляло подорожі, тоді він пишаючись йшов з усіма слонами по савані, правда тримаючись за мамин хвіт. Мама слониха говорила, що вони йдуть від посухи. Посуха це коли навколо зовсім немає води і нічого пити. І хоча слоненяті подобалося в своєму стаді, він трохи сумував, що навколо всі дорослі. Йому хотілося пограти з такими як він слониками.
Й ось це сталося одного дня -він познайомився зі своїм першим другом. То було так:
Стадо слонів нарешті знайшло гарне зелене місце недалеко від каламутної річки для водопою. Слоненяті тут подобалося. Він з задоволенням діставав своїм хоботом солодкий інжир. Тут він помітив одне мавпеня, але трохи дивне, безшерстне. Тільки довге коричневе заплутане волосся на голові. Мавпеня з задоволенням їло банан, сидячі на високій гілці. Уня зрозумів, що це хоч достатньо велике за розміром мавпеня, але ще як й він маля. А це був хлопчик.
Він теж зацікавився слоненям. І зовсім не злякався. Підійшов до слоненя, посміхнувся, подивишись прямо в очі, й почав гладити його, приємно чухаючи по спинці. Уні це дуже сподобалося, він навіть заплющів очі від задоволення. І вирішив віддячити хлопчикові, діставші йому соковитий фрукт з сусіднього дерева. Хлопчик обійняв його за це т а погладив великі вуха.
Вони так весело гралися, як найкращі друзі, що коли слоненяті треба було йти слідом за своїм стадом, вони пообіцяли один одному пам’ятаті свою дружбу

завжди.