Літо збирає свій крам...
Липень розпестив гарячим подихом —
палкий коханець, що пахне суницями
й розігрітою хвоєю...
На губах солоно
хвилі лишили спогади
навіть сльози тепер не гіркі.
Верби тягнуть спраглі гілки
до ріки
Хто небудь, скажіть їм, що все навпаки!
Щоб корінням шукали води,
а гілками плели мости
аж до небес,
щоб Серпень зійшов на плесо,
читаючи вірші зіркам.
Літо збирає свій крам,
прочиняє невидиму браму
й зорі падають, ллються дощами
будять осінь
хоч рано ще
Рано