The Diary Game: 20 лютого. Рутина 🌤
Давненько я не писав на тему "The Diary Game". Але кожній дії чи бездіяльності передує певна подія. Так потрібно було. Знову пишу в день напередодні вихідних. Такий ось збіг обставин.
Наші місцеві в паніці через наближення арктичного циклону. Нібито буде нереально холодно, приблизно до +5°. Ха-ха! Налякали )) Сьогодні було трохи дощово, потім трохи сонячно, а потім знову дощово й знову сонячно. Зате сьогодні на горизонті можна було спостерігати дуже гарні хмари, дуже драматичний пейзаж. По правді кажучи, у мене не було багато часу, щоб нормально це сфотографувати, незважаючи на величезне бажання. Кілька разів з’являлася веселка. А я все біг кудись і біг, наче до кінця дня встигну. В результаті я на тому ж місці, де був учора, позавчора, тиждень тому, місяць... Навіть трохи шкода.
Робочий день пройшов добре. Сьогодні я дозволив собі забити на безліч справ на роботі, просто відклав усе, що можна було на неділю. Зі мною таке часто трапляється в четвер. Сьогодні стався казус під час роботи з клієнткою. Під час примірки лінзи я інколи використовую паперову флуоресцентну смужку. Флуоресцеїн розчиняється в сльозі, забарвлює її та допомагає оцінити посадку лінзи, виявити зазори чи ділянки тиску на рогівку ока. При освітленні синім світлом він флуоресціює, що робить розподіл сліз більш помітним.
Джерело: Аліекспрес
Робочий день вдалося закінчити трохи раніше. На той момент почався дуже сильний дощ і я вирішив забрати дружину з офісу на машині. Поїздка зайняла близько години через сильні затори, але для мене це як прогулянка, і відстань зовсім не напружує, лише в задоволення.
Всім добра.
Дуже гарні хмари, то правда.
А я пам'ятаю, коли мені було десь 14 років і зір вже сильно впав, привела мене мама до окуліста. А тоді ще не було якогось суперобладнання — він буквально зазирав мені в зіницю своєю зіницею, через лінзу чи щось таке. І так близько, що не раз торкався мого обличчя носом😅 Мені тоді було дуже ніяково, бо я ще так близько з незнайомим старшим чоловіком не бувала)))
0.00 SBD,
0.00 STEEM,
2.27 SP
Мені було 13 років, коли мене водили до окуліста. Щось стало відбуватися із зором. Щось з'ясовували. Я вже не пам'ятаю. Але пам'ятаю, був апарат, світили яскраво мені прямо в зіницю. І я бачив зіницю лікаря. Так, було дивно. Але торкнутися носом носа пацієнта... Вам, як дитині в той час, напевно, було дивно і не дуже приємно.
0.00 SBD,
1.12 STEEM,
1.12 SP
Було смішно, і потім, коли подружки питали, чи я цілувалася з хлопцем, я казала: ні, але в мене був інтимний момент з окулістом)))
Будь-який досвід безцінний 😁👍🏻
Забавно вийшло) Декольте воно таке)
Чомусь згадалося, я якось проводив у Києві тренінг по ораторському мистецтву для директорів центрів масажного обладнання, і під час підтеми про важливість пересування і тактильного контакту так захопився промовою, що взяв одну даму в короткій спідниці з першого ряду за колінку. Я зробив це правда на автопілоті і без "задньої" думки (для ілюстрації) та люди дуже оживилися, хохотали, а потім жінки підначували мене (там було людей під 100).
Ну, як би то не було, лекція про утримання уваги була, власне, майстер-класом утримання уваги: зал точно не спав! =)
До чого це я...мабуть, що професійне і загальнолюдське часто тісно переплітаються, це не просто нормально, а й добре. Інакше працювати нудно. Подібні речі можна із помилки навіть перетворити на міні-пригоду (більше емоцій = більше шансів, що саме до вас на наступний раз прийдуть знову).
0.00 SBD,
1.11 STEEM,
1.11 SP
Такі випадкові моменти найбільше запам’ятовуються, і вони найприкольніші. Але це був чудовий прийом для утримання уваги. Хоч і спонтанний 😅
Зацепив ти мене цими словами! Ти не один такий, та ти один з тих, хто вже це усвідомлює, а таких одиниці! Тож рух є, от тільки на фоні "обертань планети" його не так уже й видно 😅
0.00 SBD,
0.04 STEEM,
0.04 SP
Дякую, мені приємно це чути 🙂
Життя якесь таке стало, що я дуже часто бачу явний дисбаланс між запитами та віддачею. Як на роботі, так і в інших місцях – держава, орендодавці, страхові компанії і багато ще де. Такі явища змушують замислитися про те, що ми робимо і про те, що ми отримуємо. І справді, наше життя більше нагадує біг на місці.