Руслан Горовий: Без телевізора голова чиста, як кришталь після посудомийки
У мене тут в селі з’явився телевізор з повним пакетом телеканалів. І знаєте, що я для себе відмітив? Для мене цей предмет мебелі вже не цікавий. Звичка, жити без того, щоб тобі срали прямо в голову, бере своє. Те, що мені потрібно знати по роботі, я відслідковую в телефоні. А те, що я свідомо прибрав з життя, не повертається навіть у вигляді винятку.
Я про шо? Кілька тижнів тому я написав пост про чоботи. Купа людей читала, навіть лаялася між собою. А тепер викидає стрічка, що дехто спокійно репостить той «кооператив нає*алово», все добре, хі-хі – ха-ха.
Не те, щобs мене то все дуже турбувало, но я не дуже люблю людей всеядних, без критичного мислення і тих, хто підставляє голову в гівнострумінь. Тож я тихенько спостерігаю і роблю висновки. Когось, кого знаю особисто, просто роблю unfollow, бо ж щось доводити чи давати поради, якшо мене не просили сенсу не бачу. Незнайомі просто йдуть з друзів. Якій сенс в дружбі, навіть фейсбучній, з людиною, яка всеядна неначе гуска? Ви колись з гускою взагвлі дружили?
Вопщім тєлік, як і дома, використовується лише для перегляду мультиків молодшим науковим співробітником. Зато голова як кришталь після посудомийки.
Всім добра. Ну крім прибічників ху*ла.
Авторська стилістика збережена.
Джерело: Ruslan Gorovyi