Богемська рапсодія/Bohemian Rhapsody

Було б добре трохи розширити тематику блогу. Разом з тим не виходячи з тієї парадигми, в якій я задумував вести цю сторінку.
Тому сьогодні напишу про фільм. Але на музичну тему. Який мене потряс глибоко. Про групу, яка і стала вершиною, квінтесенцією всього рокового/музичного руху 70-их років. «Queen. Bohemian Rhapsody»

It would be good to expand the subject matter of the blog somewhat. At the same time, not proceeding from the paradigm in which I intended to lead this page.
So today I will write about the movie. But on a musical theme. Which shocked me deeply. About the group, which became the top, the quintessence of the whole fateful / musical movement of the 70's. "Queen. Bohemian Rhapsody »

Дещо застарілий репорт. І саме тому цінним мав би вийти. Емоції десь вляглися, враження ще лишилися. Може ще тому посприяла погода і ті обставини, що я залишився сам, подивився кіно, чого в принципі давно не робив. Але картина мене захопила.
Отже, біографія групи «Queen», по суті від народження, відтоді коли Фредді Меркюрі в барі спостерігає за грою невідомої групи, кістяком якої є Браян Мей (гітарист) та Роджер Тейлор (ударні), і пропонує їм себе у якості вокаліста. Всі їхні злети й падіння, тимчасовий розпад гурту та епохальне возз’єднання на Live Aid на Вемблі (концерт 1985 року в підтримку Ефіопії, в якій був створений штучний голодомор), на тлі епохи.

So today I will write about the movie. But on a musical theme. Which shocked me deeply. About the group, which became the top, the quintessence of the whole fateful / musical movement of the 70's. "Queen. Bohemian Rhapsody »
Somewhat obsolete report. And that is why it should be worth it. The emotions have fallen somewhere, impressions have remained. Maybe this was helped by the weather and the circumstances that I remained for myself, looked at the movie, which in principle, did not do long ago. But the picture captured me.
So, the biography of the "Queen" band, essentially from birth, since Freddie Mercury at the bar watches the game of an unknown group, whose skeleton is Brian May (guitarist) and Roger Taylor (drums), and offers himself as a vocalist. All their ups and downs, the temporary disintegration of the group and the epoch-making reunion on Live Aid at Wembley (a 1985 concert in support of Ethiopia, in which an artificial famine was created) against the backdrop of an era.

Концерт на Вемблі і є кульмінацією фільму, де вже хворий Фредді дає нечуване шоу. Масовий прямо психоз – екстатичне єднання глядачів по всьому світі, музикантів і глядачів на самому концерті. Всеперемагаюча сила людства.
Попри позірну прямоту і лінійність сюжету, у фільмі зашифровано багато тем. І віднаходження їх (принаймні для себе) стає е менш захопливим квестом. Це і відношення батьки/діти, і допомога бідним, і якісь, прямо (дозволю собі це порівняння) біблійські смисли, з повернення Фредді – блудного сина в сім’ю, де його радісно все таки приймають (деякі умови які йому ставлять – це радше «данина традиції», «так треба») як любого брата. І загальна криза особистості, і допомога іншим (концерт на Вемблі на підтримку голодуючих людей Ефіопії), як і допомога собі. Десь тут я аж розчулився. Саме ці моменти захопили мене, заставили передивитися фільм ще раз (дивно, але магія не пропала).
Важливо відмітити блискучу акторську гру, майже фотографічне перевтілення акторів у своїх персонажів (особливо майже 100 % схожість Брайяна Мея), і кожен жест, кожен рух Фредді, який точно відтворює його легендарний виступ – цей півоборот голови, ця зігнута в коліні нога, та рука, якою він підкрутив монітор перед виконанням.
Ну і Голівуд є Голівуд. Ця масова, повністю відтворена сцена на стадіоні, масовка. Навіть не уявляю, які ресурси мали бути задіяні, щоб зняти цей концерт як документальне кіно. Однозначно, заслужений «Оскар».

A concert at Wembley is the culmination of the film, where Freddy is already sick, giving a fabulous show. Massive direct psychosis - the ecstatic unity of viewers around the world, musicians and spectators at the concert. All-conquering power of mankind.
Despite the apparent straightforwardness and linearity of the plot, the film encrypts many themes. And finding them (at least for yourself) becomes a less enthusiastic quest. This is the attitude of the parents / children, and the help of the poor, and some, directly (let's afford this comparison) biblical meanings, on the return of Freddie - the prodigal son in the family, where he is joyfully still accept (some of the conditions that he put it - it is rather "A tribute to tradition", "so it is necessary") as any brother. And the general crisis of personality, and help others (a concert at Wembley in support of the hungry people of Ethiopia), as well as self-help. Somewhere here, I was really upset. It was these moments that captured me, made me look at the film again (strangely, but magic was not lost).
It is important to note the brilliant acting game, the almost photographic reincarnation of the actors in their characters (especially the almost 100% similarity of Brian May), and every gesture, every movement of Freddie, which accurately reproduces his legendary performance - this pylobrot of the head, this bent leg in the knee, and that arm , by which he tapped the monitor before execution.
Well Hollywood is Hollywood. This massive, fully restored scene at the stadium, massacre. I can not even imagine what resources should be used to take this concert as a documentary. Definitely deserved "Oscar".