Рейтинг 5.0 | Blablacar історії. №5
Холодний грудневий ранок у Львові… Вже знаючи, що львівські затори бувають суворішими за київські - ставлю виїзд до Києва о шостій ранку. Один пасажир відміняє поїздку, а другий (який забронював 2 місця) - не відповідає на дзвінки. От чому, я вже розумію, що краще ставити на підтвердження - бо його я б не підтвердив, бо фото в профілі не було, але ж до виїзду залишається мало часу - тому, так би мовити, ризикнув. Коли вже є пасажири (навіть якщо це “фейк” пасажири) - вже не можна змінити час та деталі поїздки. Тому - їду, але вже біля виїзду зі Львову мене набирає перший пасажир і питає чи не поїхав я.
Я зупиняюсь на ОККО на Богдана Хмельницького 292. Дивлюсь - мені 20 хвилини до залізничного вокзалу. Ні, не поїду. Це 20 хвилин туди, а назад - вже може збільшитись кількість машин на дорозі… Та й пасажир непевний, де гарантія, що в нього знову не зміняться плани. Тому кажу - що чекаю тут, приїдете - то поїдемо в Київ. Він довго не міг таксі викликати, тому порадив йому Uklon. Як я потім дізнався - в 190 гривень йому обійшлась ця поїздка. Ну от - а я-то виїздив з Городоцької - якби він вирішив одразу, мені не проблема була б заїхати на вокзал поруч. Це так, маленький нюанс, можливо комусь подорожуючому на Blablacar знадобиться.
- А, так это ты, - каже він вже в дорозі, відкриваючи мій профіль на Blablacar, - французскую музыку слушаешь, дойч знаешь, это вот мне надо выучить, я как раз оттуда.
І тут я згадую, що вказував перелік мов в профілі - адже Блаблакаром я планував користуватись і закордоном. Саме цього разу я вирішив, що час. Бо ніколи не буває оптимального часу - і я думав їхати в Італію. Але вже біля Львову пасажирка мені сказала, що Італія закрита. Глянув - й справді. Тому - іншим разом, та й у Львові я не затримався.
Артем вертається з Польщі, де працює далекобійником. Спочатку якраз говоримо про поїздки, він розповідає міста, які відвідав в Європі.
Базель очень понравился. Во Франкфурте гуляли, примкнули к экскурсии. Только не понравилось, что возле речки - вижу двое старых гомодрилов идут за руку. Когда молодые это еще может быть смешно, но двое старых пидаров - фу, противно.
Так, вони іноді й сюди приїздять марші влаштовувати, ціла індустрія грантів довкола цього.
Пусть себе там делают что хотят, не нужно нам эту х… навязывать, - підсумовує Артем.
І насправді, дехто, і можливо навіть дехто з моїх читачів прагне бути “дуже прогресивним”, вивішує значки лгбт, райдужні аватарки, шукає сексизм і дискримінацію в дрібницях, але абсолютна більшість українців - консерватори, такі як Артем.
- Франция - классная страна. Много стоянок, бесплатные души, но самая опасная страна, папуасов много там!
І далі, розповідає випадок, як його ледве не пограбували. Вночі, переважно грабують о третій, четвертій ранку. Він прокидається і чує, що щось шарудить - тут бачить, двері відкриті і хтось починає шарити в салоні. Він щось сказав, і грабіжник зник. Навіть нічого не встигнув вкрасти, тільки штани скинув на вулицю. А далі, в таких випадках краще нічого не робити. Грабіжників зазвичай буває багато, бували випадки, що вони вбивали. Навіщо геройство, якщо і фура і все майно застраховане?..
Багато розмовляємо про поїздки, різні країни Європи. Але поїздки дальнобійником - зовсім не те, що самому своїм авто. Власне, є навіть фраза, що автобанами можна проїхати всю Європу і нічого не побачити. Тому перелік міст, які Артем побачи не такий і великий - бо парковки зазвичай на відстані від міст, та й часу не так багато лишається.
Говоримо також і про Україну. Він їде в Запоріжжя, бо сам звідти. Переймається, чи встигнемо на потяг, але нормально - встигаємо.
А ты иностранцам тоже ставишь такое? - питає, коли грає трек гурту “ДахаБраха”
Так, звісно, ця група до речі дуже популярна закордоном. Якраз таке і треба ставити. А що їм ставити, “Владімірскій централ”? Що ти слухаєш?
А почему ты подумал, что я такое гавно слушаю? - образився трохи
І далі знаходить свою музику - ставить, електронна музика, загалом нормально, непогано. Але не занурюємо в неї - більше просто спілкуємось.
Після Рівного і Гощі, де взяли двох пасажирів - вже менше спілкуємось. І я справді замислююсь над тим, що коли їдеш з кимось одним (і не так важливо хто це, чоловік чи жінка) - розмова краще йде, ніж коли в салоні авто ще пасажири.
Зупиняюсь на заправці WOG, де беру каву й сендвіч. Артем вже десь дістав нагрітий чайник - бо замерзла пшикалка омивача скла, і вікно дуже брудне. Він доклав зусиль, щоб це полагодити, на жаль це не допомагає.
- О, вон француз - иди постучи ему в окно, поговори с ним
І я справді бачу, що стоїть авто з боку заправки - і там спить француз в вишиванці. Спить, з відкритим ртом. Ми приїздили - його ще не було, значить приїхав коли я брав каву. В авто крім нього нікого - тільки видно, що висить куртка збоку. Цікаво, чи їхав він два дні чи скільки. За 10 хвилин, що ми там стояли - він не прокинувся і звісно ж ми не стали його будити.
Висаджую всіх на метро Житомирська. Я буду проїздити недалеко від вокзалу, але в таку погоду - швидше на метро. Повернення в Київ майже завжди приносить радість, якесь відчуття ейфорії. Навіть коли був відсутнім пару днів. Можливо не так важливо куди їхати - головне, що приємно повертатись…