Зима - пора смерті ... і життя

Я трохи розчарований і сам на себе злий, що так пізно сів писати допис, бо ж зараз мене мабуть почне хилити до сну, перша година ж мабуть. А я минулої ночі геть не виспався, дряпучий кашель і соплі водночас замучили і я не міг заснути аж до третьої ночі, поки за порадою дружини не випив гарячого молока з маслом та медом і плеснув туди двадцять грам горілки. Не знаю, що саме помогло, але лише після цього коктейлю мені стало легше і я заснув.

Вранці спати довго не вийшло, бо справ, як завжди купа назбиралася. По роботі багато (як я там же все запустив!), підготовка до шалених вихідних, бо завтра ми влаштовуємо дітям день народження суто для них, із запрошенням друзів і дружина вся заведена ходить і злиться, бо без власного транспорту все це дуже складно організувати, то ж моя допомога їй вкрай потрібна.

А ще я був присутній на похороні, вчора помер чоловік батькової двоюрідний сестри, після довгої хвороби, завжди позитивний дядько був, мені він найбільше подобався з татової родини ще з самого дитинства, то ж я просто мусів віддати шану його пам'яті. Я власне лише прийшов до церкви попрощатися, коли ще труна була відкрита, але на сам цвинтар вже не ішов. але все одно це зайняло купу часу через добирання маршрутками. Цікаво, що лише сорок днів тому помер рідний брат жінки того дядька, сусід моїх батьків в селі, також від раку, але вже іншого. Такі от збіги...

Мені здається символічним те, що під час того, як виносили труну із каплиці біля церкви, пішов сніг, адже зима у всіх народів завжди асоціювалася із смертю та тліном, адже це закінчення всього життя в природі, помирало багато рослин та тварин, "помирав" і водночас народжувався день (це я про зимове сонцестояння), таким чином починався новий цикл, хоча на повну силу він проявлявся лише з початком весни, коли природа пробуджувалася. Так саме і в житті смерть і нове життя

Ну і сумно від того, що з татової родини його чоловіки-однолітки вже пішли у засвіти, тільки жінки і лишилися, іто не всі. Батько у мене вразливий до подібних речей, то ж він ще вчора пішов до сімейного, то й виписав йому скерування у місцеву лікарню прокапатися і він вже другий там. Воно і добре, нічого доброго в тому немає, що чоловіки згадують про існування лікаря, лише коли справді кепсько. А потім до шістдесяти половина не доживає... Зараз, що правда трохи інша ситуація, бо до шістдесяти мало хто доживає ще й з тої причини, що це формально верхня межа мобілізаційного віку, а на війні трохи вже інша математика.