П’ятнична прогулянка, частина друга. Ісфія.

Вчора мене фізично не вистачило на обробку всіх світлин і загальний допис про п’ятничні гуляння. Тому довелося розділити на дві частини.

Після прогулянки в парку заповідника нас потягнуло за новою порцією морального релаксу, тому ми вирішили поїхати в місце, яке в минулому допомагало нам позбутися накопиченої за тиждень напруги, біля арабського міста (яке більше називають селом) — Ісфія. Це місце з хвойними деревами, там ростуть кедри та кипариси, а земля вкрита сухою хвоєю, як килимом. Зовсім поруч починається територія з абсолютно дикою природою, розмитими дощами дорогами та ярами. Але в цей ліс ми сьогодні вирішили не заходити.

Трошки інформації з Вікіпедії:

Ісфія — село з переважно друзьким населенням, розташоване в північній частині Ізраїлю на горі Кармель, у Хайфському окрузі. Населення Ісфії становить близько 13 000 осіб. Ісфія відома своїм культурним різноманіттям, об’єднуючи друзів, християн і мусульман. Вона також приваблює туристів своїми історичними та природними пам’ятками. Місцеві жителі тут здебільшого досить дружелюбні.

Тут майже завжди неймовірно тихо, лише зрідка чути автомобілі, які проїжджають десь далеко. Це як природна психлікарня для міських, які втомилися від шуму та метушні. Післяобідньої пори сонце починає просуватися на захід і освітлює високі сосни, ніби трохи збоку, створюючи довгі тіні.

Золотисте сонячне світло, запах хвої і землі, спокійна атмосфера ніби зупиняють час. Насправді мені дуже складно підібрати слова, щоб описати магію цього місця і стан, перебуваючи тут.

Сам населений пункт я не фотографував — не дозволили обставини.

Тут починається більш дика зона лісу.