The Diary Game : Як я рада бо вдома

Всім привіт!!!

Я вдома! Нарешті, нарешті, нарешті!!! Захитала ця робота, тож я в п'ятницю відпрацювала останній день та більше туди не повернусь. Щоправда директор не хотіла брати в руки мою трудову, щоб зробити запис, навіть вирішувала за мене, мовляв, ти працюватимеш, я тебе не відпускаю. Але ж я закони і права знаю, заяву було мною написано, наказ на звільнення був також мною підписаній, і дасвіданнягуси... Задовбало все. Пройде час, охолонуть (в норм сенсі, а не в тому в якому я іноді думаю ☺️), та усе підпишуть. В трудовій книжці запис коротше треба зробити. Ну то таке вже.

Отже мій ранок. Арчик плигав зранку як лось, підм'явкував, який вже там сон, тому я прокинулася, зробила каву, увімкнула передачі та стала чекати на масажиста Олю. Сьогодні був останній день масажу. Хондроз, це така зараза у мене є. Оля каже, що ця болячка виникає майже у всіх людей, тобто немає ідеально здорових спин. Плюс я спину застудила і воно віддавало всюди, нило, пекло, смикало. Треба тримати у теплі. А я будучи на роботі в підвалі під час сирени, нахапалася там протягів, потім вийшла на поверхню спітніла від роботи, потім знову в підвал на протяги. Та хай би воно сказилося. Взагалі то протяги мої вороги вже давно та надовго, чуть що і одразу запалення м'язів і всього чого можна.

Ну коротше, масаж закінчився, інструкція що можна, що не можна освоєна (аби ще на роботі до того прислухалися😂, бо на твоє здоров'я всім начхати), та і все, день попереду. Хотіла вийти по магазинам, пройтися подивитись ціни на кахель, хоча б приблизно скільки воно все коштує. А потім подумала, після масажних вправ так добре, не хочеться навіть робити зайвих рухів. Вирішила обсмажити картоплі на салі, залила те все яйцями, зробила салату з помідорів та і все, засіла за читанням Стіму. Ніхто вже нікуди не йде😂.

Ремонт же не завтра, і навіть не післязавтра. Сподіваюся, що скоро ремонт у ванній таки розпочнеться, чекаю поки майстер завершить роботу на одному об'єкті, та прийде на мій об'єкт😂. Тоді сядемо, спокійно обговоримо що я хочу, що майстер може втілити, якого матеріалу скільки треба закупити ну і тд.

Ось тут сиджу мрію про ремонт, як пише співробітниця, мовляв:
-Олесю, я прямо тобі заздрю, ти уявляєш, а тут на роботі божевільня. Все те саме, біжи туди, чого сидиш, ти не те робиш, а ти не так робиш, а хто тобі сказав то робити....

Бля, як я працювала, іноді здавалось що всім нам не вистачає смиренних сорочок. Та вже б кайдани вдягли та ціпком хуярили, чего вже так соромитись.
Пишу їй:
-Ну ти молода, чого ти там сидиш? Шукай іншу роботу якщо не вивозиш. Що ти там вичікуєш? Поки грамоту намалюють, чи медаль виплавлять? Я морально нестійка, то я пішла.

З одного боку розумію її, поділитися хочеться, бо знаю як воно все там змінюється в секунду, завгосп каже одне, директор друге, купа завдань від обох, наче все робимо, а потім і отримуємо не зрозуміло за що. А з іншого боку, хто вам лікар як ви терпите оте все. Ну коротше, у мене зараз інші плани, покладу собі смаженої картопельки в тарілочку, та салатику, увімкну щось цікаве, і нехай весь світ зачекає, я вільна!

________💛💙________

Все буде Україна!

---