Життя в стресі.
Вже декілька років ми всі живемо в постійному стресі. Починаючи з локдауну, коли під питанням було не лише можливість працювати і отримувати за це зарплатню, а і сама можливість вижити, коли загроза інфікуватися була навіть просто відчинивши двері, чи спустившись із свого поверху ліфтом. Потім повномасштабка, коли питання просто вижити стало нагальним для всіх, хто залишився в Україні ( і я зараз не про тих, хто став на захист неньки). Намагання втримати обличчя і хоча б виглядати, як "нормальна" людина - накладає певні обмеження і обов'язки. Ми натягуємо маски нормальності, щоб сховати істерику чи закам'янілість. Маски, які приростають до нас, і з під яких не видно нас справжніх. Маски, під якими ми ховаємо свої почуття і які показують нас зовсім іншими для оточуючих.
Стрес виснажує як фізично, так і емоційно. Психологи радять багато практик, як відновитися, або хоч трохи залатати емоційні дірки.
А у мене дієве - побути наодинці. Наодинці з собою. Поїхати в іншу країну, в схід сонця чи до моря - було б ідеально. Та не завжди ми можемо це собі дозволити. А от силою своєї уяви перенестися в "спокій" хоч на пару годин - це доступно кожному. В "спокій", де не буде зв'язку, не буде новин, не буде політичних, економічних та особистих проблем. Де не буде думок про "найважливіші" справи і брак часу. Лише - ти сама. Справжня. Нехай лише декілька годин, але без тієї маски, що може прирости навічно. Цього перезавантаження вистачає, щоб повернутися в цей світ оновленою, з новими силами пережити весь цей оточуючий пісєц, якому ще поки не видно кінця - краю.
Ідеальне місце сгенроване @PlotvoBot.
Upvoted! Thank you for supporting witness @jswit.
Я теж відновлююсь на одинці сама з собою. Бачу в нас спільна не тільки любов до понеділків :) обкладинка допису вогонь 🔥:)