Якщо ти не йдеш на гриби, то гриби йдуть до тебе
Цього місяця я є куратором. Ця діяльність стимулює мене читати багато дописів, дуже багато. Я помітив, що найчастіше люди починають свої дописи зі слів про те, що їм бракує часу. Їм би хотілося писати більше, частіше, хотілося б зробити те і інше, але постійно бракує часу. І справді, між тим, чим би нам хотілося зайнятися, і тим, на що ми змушені витрачати свій час, існує велика прірва.
Змалечку я дуже любив ходити в ліс по гриби. Цю пристрасть мені прищепив батько, бо саме з ним я найчастіше цим і займався. До того ж, моя бабуся жила в селі, яке хоча й не було розташоване глибоко в горах, однак було на їхньому початку. Але найголовніше, що до села примикав величезний, майже нескінченний лісовий масив. Цей ліс був хвойним і особливо багатим на білі гриби. Цілі літні канікули моїм основним хобі було піти в цей ліс за грибами.
Любов до збирання грибів в мене залишилася, а от час на це кудись подівся. Наприклад, цього року мені так і не вдалося сходити за хорошими осінніми грибами, хоча мої знайомі один за одним рапортують про свої успішні походи, а інколи навіть скидають фотографії. Дивлячись на таку плачевну ситуацію, схоже гриби самі вирішили прийти до мене.
Коли я в черговий раз приїхав у село щоб допомогти зробити лад із кукурудзою, я зайшов у сад. Минулі роки тут росли опеньки, але цього року їх не було, тому я йшов у сад точно не за тим щоб там знайти гриби. В мене були інші наміри. Наші нестримні гіперактивні молоді собаки вполювали чергову сороку. Це мабуть вже третя жертва за останні 2-3 місяці. Треба було забрати звідки бідну птаху.
Зайшовши у сад, я не повірив власним очам. Там росло багато печериць (шампіньйонів):
Вийшли справжні лісові фотографії чи не так? 😁
Шампіньйони мають погану славу, оскільки багато отруйних грибів, в тому числі бліда поганка, вміють добре маскуватися під ці їстівні гриби. Інколи ця схожість настільки сильна, що навіть досвідчені грибники помиляються. Проте в даному випадку я впевнений на 200 %, що перед вами справжні їстівні і дуже смачні шампіньйони.
Щоправда знайшов я їх трохи запізно. Більшість грибів були доволі старими і виглядали ось так:
Тож я вирішив їх не збирати, але знахідка все одно була цікавою. Тим більше, що шампіньйони тут ніколи не росли, лише опеньки. Як вони тут опинилися - знає лише природа.
Основна робота, заради якої я і приїхав, теж була успішно виконана. Качани кукурудзи зібрані, а стебла успішно складено у традиційні "хатки", де вони сушаться:
Взимку вони підуть на корм корові.
Думаю, це був мій останній похід за грибами цього року 😅
Мене більше турбує в блогінгу інше, а саме: попит на контент. Не хочеться писати "в пустоту" і "сам з собою". Це іноді і диктує частоту дописів. Бо все ж таки, якщо пишеш не щодня, зростають шанси, що конкретний пост поступово прочитає більше людей (дойдуть ті, хто пропустили вчора і позавчора).
Те ж саме і з музикою: публікація треку в групі увечорі неділі вчора дала десь +1000 переглядів. А в будні буде дуже мало, бо люди зайняті, або дуже зморені і їм не до клубняка. Подібні моменти змушують бути більш поміркованим, хоча я легко міг би писати частіше.
Саме так. Фоточки грибів і "хаток" кукурудзи вийшли дуже атмосферні. Сучасні діти ще влаштовують в такому "халабуду", чи то вже залишилося чисто іграми минулих поколінь?
На мою думку Steemit влаштований так, що попит на контент ту загалом невеликий. Люди більше зацікавлені щось написати і заробити кілька монет, ніж витрачати час на читання. Але є, як є. зрештою є активний осередок, який і пише, і читає, і навіть коментує дописи.
Якщо ваша продуктивність більша, то можливо є зміст писати музику протягом тижня, а викладати її в неділю ввечері, навіть по кілька треків.
Моя дитина ще кілька років тому гралася в таких хатках. Але загалом діти більше залипають у гаджетах. Та й хаток таких більше не знайдеш, бо майже ніхто не тримає худобу в селі. Батьки дружини тримають корову, а крім них в цілому селі можливо залишилося ще 2-3 господарств, які тримають корови. Це диктує час, я б також не тримав корову якби жив у селі, бо кількість пропробленої роботи неспівмірна з отриманою вигодою.
Які класні світлини. А я також у дитинстві з мамою ходила по гриби. А мама у мене хазяйновито жіночка, побачила оброблене поле з соняшниками, почала насіння у відро збирати з залишків соняшнику. Ну а я ж мала, допомагаю їй😁. Потім виявилося за нами слідкували охоронці, приїхали на вантажній машині, забрали у нас велосипеди, гриби і пів відра отого насіння😁. Ото вже ми назбирали грибів😁. Якось те питання батьками було вирішено, але я й досі пам'ятаю як ми з мамою ходили за грибами😁
Оце так спогади! Колись такі розваги були звичним явищем. Мене брат брав на поле, де ріс горох. Ми собі ходили по ньому і їли свіженький молодий горох, він тоді дуже солодкий. Я малим навіть не усвідомлював, що поле комусь належить, нехай і колишньому колгоспу, і що просто так ходити туди мабуть не можна 😁
Але ваш похід, звичайно, закінчився не надто добре
Ага, спогади так спогади😂. Я де коли у бабусі була зі своїми двоюрідними братами та сестрами(я сама старша), то водила малих на горохові лани😂, жерли той горох та напихали собі його в кишені😂. Бабці потім наганяй в колгоспі давали
🤣 Схоже в ті часи таким всі займалися.
А кажуть, що гора не йде до Мохамеда:) Судячи з прикладу грибів все можливо.
Прям ностальгія пробрада за дитинством і тим як я в цих куренях проводив час з друзями... ЧОго ми там тільки не робили...
Щось, з роками, все більше тягне до землі, щоб щось руками поробити...
П.с. гарні фото !!!
Це справді так. Колись робота на городі здавалася справжнім покаранням і я її всіляко уникав, а тепер помічаю, що це чомусь не так і важко, а іноді навіть хочеться щось поробити щоб голова відпочила від різних турбот.
Дякую 🙂
От і в мене аналогічна ситуація...
Раніше я терпіти не міг копошиться в землі, прям відраза розпочиналась від першого доторку, а зараз мало того що спокійно ставлюсь так ще й як Ви пишите "хочеться щось поробити щоб голова відпочила від різних турбот"
ООО, це явно про мене, я так не люблю копошитися у землі. Люблю квіти, люблю дивитися на природу, на красу створену руками людини, на ту ж троянду яку посадили та виростили. Але самій в землі, ні, не люблю геть. Дратує чомусь (, хоча для мене землероби то якісь священні люди від бога.
100%
Думаю наш час ще прийде, коли й ми зможемо спокійно лягти й відпочивати біля земельки
Ой, почитала і подумала, не біля земельки, а у земелькі. От як прийде у голову фігня якась. Проте і у земелькі теж, колись. Аби то було не скоро
🤣🤣🤣
на все свій час...
В тих умовах як ми живемо, абсолютно логічно те, що періодично виникають от такі роздуми над вічним 😅
І не кажіть). Я реалістка, іноді буваю фаталісткою, але намагаюся перетягнути себе у бік оптиміста, бо інакше кукуха здохне та завоняється😂
Шкода що бракує часу для дописів у людей. Хоча за два роки відсутності є багато чого розповідати. Гриби шикарні , а які страви з них можно робити одна смакота
Осінній вайб. Фото супер
Французькою гриб буде - champignon :)
Так само як і шампіньйон, тож я вважаю його французським королем грибів.
Чудові кукурудзяні хатки 👍🏻
Я дуже люблю збирати гриби, але я їх не їм. Так, це дивно 😁. Так от, про те, що шампіньйони, це надзвичайні гриби, говорить хоча б те, що їх я їм 🙂. Найсмачніші шампіньйони тоді, коли їх знайти десь в полі, розвести вогонь і засмажити просто на якомусь шампурі, виготовленому нашвидкоруч з гілки дерева. Все, що потрібно, це сіль, що посолити такий гриб. Неймовірна смакота.
Мені більш дивно, що ви не їсте гриби, але шампіньйони описали так, що слинка тече ))
Гриби класно збирати, кайфуєш од того, що вони десь там під корою заховались, а ти от така то молодець знайшла їх тут і в подібних місцях))
У мене також кілька років тому, ще до повномасштабної війни, росли шампіньйони в саду, і то так непогано, на підливку можна було невелике відерце назбирати 😄
Жодного разу за все життя не ходила по гриби, але дуже люблю їх малювати, бо вони ж реально круті і їх безліч видів))
Треба одного разу сходити, можливо буде нове натхнення для творчості. Ходіння по гриби дуже розслабляє, а голова просто відпочиває. Колись може спробуєте 🙂
Фотографії - супер! Я прожила все життя і навіть не знала, що печериці та шампіньйони - одне і те саме!))) Гриби у нас хіба що на базарі!))) Колись у молодості ми з чоловіком їздили у Чернігівську область на переборку картоплі... Ось там в лісі було багато печериць! Ми на грибах не розумілися, тому попросили одну сім'ю, яка жила в цьому гуртожитку, насмажити грибів, які ми зібрали... А ввечері прийшли до них з пляшкою вина і гарно так посиділи вчотирьох...)))
Виходить мій допис відродив у вашій пам’яті приємні спогади. Отже, я його писав не дарма 🙂.
У мене з грибами та ж історія)
Ніколи не бачила такі кукурудзяні хатки! Хоча у нас теж є поля. Може просто не звертала увагу 🤔
Якщо поля великі, то фермери так не роблять. Так сушать стебла кукурудзи лише дрібні домашні сільські господарства. І то я не знаю чи всюди так роблять чи лише в певних регіонах.
Насправді тепер такі хатки важко побачити і тут, бо худобу більше ніхто не тримає, а стебла кукурудзи більше ні для чого не потрібні, тільки як корм на зиму для корів.