День подружки? не знала... Але я рада!

Чи дійсно сьогодні день подружки, я не знаю, але в вайбері я поздоровлення сьогодні отримала) Та ще й відкриточку)))

В останні дні в мене багато зустрічей з подружками. По правді мовити подруга в мене одна, але якось так повелось, що зустріч з минулого, то теж подружки.

Поздоровлення надіслала сьогодні зранку саме Подружка. В неї день народження був 19 числа. Я не питала в неї, що їй подарувати. Бо в мене вже був план. А у плана цього є передісторія. Слухайте:

Коли моя Таня була молодою мамою, вона в свою домівку забрала від своєї мами чайник-заварник. Він їй був такий зручний, так вона його любила. Але в хаті мала дитина та й одного разу розколов кришечку. В другий раз сама Таня носик у чайничка відбила. А згодом взагалі прийшлось викинути.
А тут, через багато років, вона показує мені фотографію, де є і той чайник, і розповіла мені оцю історію. Та пожалілась, що його більш нема - ні чайника, ні мами, та й син вже став дорослий, більш не живе з мамою.

А що я збираю? Правильно, керамічних півнів. А чайник той... Я взяла собі за ціль знайти подружці такий. Знайшла.
А святкувала вона свій ДР вчора. Після роботи зібрала нас небагато, поїли-попили, подарунки подарили.
Якби ви бачили реакцію на той чайник моєї Тані!!! Зараз я вам покажу, а колись зроблю пост де розповім саме про нього.

А у неділю в мене була інша зустріч....

Я розповідала, що зустрічала своїх шкільних подруг з Куп'янська та й домовилась ми про спільну зустріч. Вона сталася о 12 годині опівдні, а розійшлись ми о 22 вечора. Намогонілись розказуючи кожна про своє життя-буття, хвалькуючись дітьми-онуками, згадуючи шкільні часи та мирні наші часи. Не вистачило часу все одно))) Не бачились ми 42 роки! І може не побачились би, якби їм не довелось залишити рідні домівки. Не маю, мабуть, я права пересказувати їх історії, просто скажу одне - потрепані ми жизнею всі добряче... На вигляд не дуже змінились, впізнати можна.

Теж маленькі подарунки були, квіти усім. Та головне тепер є зв'язок друг з другом.

А ще я теж хочу показати вам початок весни! Йдьмо з чоловіком в машині, а я у вікно її бачу - вона летить таким широким клином високо-високо в небі! Такий красивий той клин! Я відкрила вікно машини і на ходу робила фото.
Я і радію одночасно і душа болить за цих птахів. Бо скільки водосховищ спущено, озера, ріки пообмеліли. Хоч вже потроху відновлюються.. Скільки посадок та лісів зруйновано. Земли скільки загублено... І я вдячна цим птахам, що вони на своїх крилах несуть нам весну, несуть нам надію на краще. Надію на те НЕБО все ще пам'ятає про Україну!