Піша прогулянка
Сьогодні відразу після школи ми з Даринкою запланували поїхати в село. Але подорож наша мала бути здійснена не машиною, а автобусом. Часу від закінчення уроків і до нашого атобуса вкрай мало, тому потрібно було поквапитися. Відтак я прийшла до школи завчасно.
Не зважаючи на мої зусилля, вчителька затримала дітей після уроків. Цієї затримки вистачило щоб наш автобус поїхав. Тож нам довелося шукати інші варіанти.
Нещодавно в Калуші відкрили нову автостанцію, щоправда я забула її сфотографувати, зроблю це при іншій нагоді. Там м з дитиною взяли квитки на автобус, який їде до іншого села, але маршрут якого пролягає поруч із нашим.
Ми швидко доїхали до потрібної нам зупинки. Але оскільки автобус їхав до іншого села, то в наше він не заїжджає. Нам потрібно було вийти за межами села і йти пішки близько кілометра.
Наша дорога пролягала через поле. Тут частенько працює велика і важка сільськогосподарська техніка. Але сьогодні тут було тихо і спокійно. Погода була хмарна, трішки дув вітер, але загалом було тепло. Гуляти було приємно.
Колись була традиція обабіч дороги садити тополі. Тепер ці тополі дуже високі, але дерева старі і у вітряну погоду тут постійно можна знайти зламані сухі гілки.
Хоча один кілометр здається не великою дистанцією, нам ця дорога здавалася якоюсь дуже далекою. Ми йшли і йшли, а кінця ніяк не було видно. Щоб було цікавіше, дорогою ми з Даринкою зупинялися щоб сфотографувати щось.
Наприклад нам трапилися ось ці ЛЕП, які постали просто посеред поля. Кожного разу коли я проходжу повз них, вони мене проводжають характерним звуком. Мабуть це до мене промовляють всі ті 750 000 В, які мандрують дротами зі швидкістю світа.
А ось нам трапився кущ шипшини. Її плоди вже зовсім доспіли і нагадують мені, що зараз саме час її збирати для дуже корисного вітамінного чаю. Шипшина відома високим вмістом вітаміну С. Але особисто я не люблю смак шипшинового чаю, тому ніколи її не збираю.
Згодом нам трапився ще один кущ. Тільки погляньте як він зродив! Схоже з цього одного куща можна було б запастися шипшиною на цілу зиму.
Нашу увагу привернула ось ця чарівна маленька берізка. Ніхто ніколи її тут не саджав, вона виросла тут самостійно, чисто природній процес. Наживо вона виглядала як декоративне дерево - дуже гарно.
Ми все йшли, а наше село вперто відмовлялося до нас наближатися. 😃 Зазвичай, коли ми їдемо машиною, цей відрізок шляху займає 2 хвилини і ми його навіть не помічаємо. Тепер же ми йшли 15-20 хвилин і отримали цілу купу позитивних емоцій. Ми гарно з дитиною погуляли, пороздивлялися місцеві краєвиди і наробили купу фотографій. Ходити пішки класно!
Мирного неба вам!