Не знаю що написати, цілий день усі бачили ці страшні кадри але писати про це можуть мабуть дуже сильні духом. Зараз перед очима стоїть той чоловік який лишився без сенса життя. Сльоза у очах у горлі комом стоїть біль за усіх українців, але діти...я вже не одноразово думала що...якщо що то хтось прожив життя, але діти...у них усе попереду, усе уперше. В інсті поширюючі російські злочини не може нічого писати крім... НЕНАВИЖУ І НЕ ПРОБАЧИМО! Хочеться щоб той біль, страх, усі жахи у яких ми живемо (а когось вже немає, бо вбиті цими виродками) повернулися їм у 1000 разів.
Дуже шкода що ваша сім'я пережила такий стрес, ще й у такий важкий день. Підтримаємо завтра хвилину мовчання за загиблих.