Письменницькі нотатки — Writer's notes

Доброго ранку, шановна спільното!

Сьогодні вже не буду розповідати про собачий тіндер, наче все розповіла, тож розкажу, як в мене просувається з написанням другої частини роману. По-перше вчора в мене вперше за дуже довгий час зʼявилося дивне відчуття спокою. Я взагалі не памʼятаю, щоб в мене таке було, тобто востаннє це було настільки давно, що я не памʼятаю себе без тривожності. А вчора ввечері лягаю спати - і диво, мене ніщо не тривожить! Я навіть полежала трошки і подумала, точно ніщо не тривожить? Навіть трошки? Як це так? Серйозно? Ну не звикла я до такого, зазвичай обовʼязково щось є, що підточує мою нервову систему, а якщо немає обʼєктивної причини, то обовʼязково є просто фонова тривога, спровокована розладом. А тут - повний дзен. Зраділа, як дитина, тепер думаю, як би затриматися у цьому стані подовше.

Вчора поговорила зі своєю музою, з якою не бачилася вже напевно цілий рік. Є така чудова ілюстратора і авторка книжок Яна Франк, і час від часу ми з нею розмовляємо, просто про життя та творчість. І от вчора як раз домовилися. Розповіла їй про останні зміни в своєму житті, зокрема й про книгу. Захотіла вона прочитати, що я там написала. Яні я довіряю, тож надіслала їй рукопис. Української вона не знає, тож читатиме після того, як прогонить через перекладач, і тепер я дещо нервую, як там Гугл перекладе моє створіння на німецьку, і як після цього буде виглядати текст. Ну, то таке.

Заскрінила ось такий прикольний коментар від бети. Ага, в моїй книзі у фентезійному світі збереглися і комунальники, і бабки біля підʼїздів. Бети кажуть, що світ одночасно і вигаданий, а одночасно і такий рідний, прикольно)). Зараз зроблю собі каву і піду продовжувати роботу над другим томом. Поки що в мене розігнатися до десяти сторінок на день не виходить, хоч як мені хочеться. Але це не означає, що я не намагаюсь. Поки що роблю так: не обмежую себе пʼятьма. Пишу, поки не впишуся, і зазвичай виходить десь сім-вісім. Тож у загальній картині це вже дає мені більше, ніж 35 на тиждень. Потім можна буде дещо сповільнитись, але зараз треба постаратися пошвидше.

Ось такі справи. Робимо каву, сідаємо працювати далі.

З любовʼю, ваша Foxy

Good morning, dear community!

Today I won't talk about dog mania anymore, as if I've told you everything, so I'll tell you how I'm progressing with writing the second part of the novel. First of all, yesterday I had a strange feeling of peace for the first time in a very long time. I don't remember having this at all, that is, the last time it was so long ago that I don't remember myself without anxiety. And last night I went to bed - and surprisingly, nothing was worrying me! I even lay down for a while and thought, surely nothing was worrying me? Even a little? How is that? Seriously? Well, I'm not used to this, usually there is definitely something that undermines my nervous system, and if there is no objective reason, then there is definitely just background anxiety provoked by a disorder. And here - complete Zen. I was happy like a child, now I'm thinking how to stay in this state longer.

Yesterday I talked to my muse, whom I haven't seen for probably a whole year. There is this wonderful illustrator and author of books, Jana Frank, and from time to time we talk to her, just about life and creativity. And yesterday we just agreed. I told her about the recent changes in my life, including the book. She wanted to read what I wrote there. I trust Jana, so I sent her the manuscript. She doesn't know Ukrainian, so she will read it after she runs it through a translator, and now I'm a little nervous about how Google will translate my creation into German, and how the text will look after that. Well, that's it.

I saved this funny comment from a beta. Yeah, in my book, in the fantasy world, both utility workers and grandmothers at the entrances have survived. Betas say that the world is both fictional and so familiar at the same time, it's funny)). Now I'll make myself a coffee and go continue working on the second volume. So far, I can't get up to ten pages a day, no matter how much I want to. But that doesn't mean I'm not trying. So far, this is what I'm doing: I don't limit myself to five. I write until I fit in, and usually it comes out to about seven or eight. So in the big picture, that already gives me more than 35 per week. Later, it will be possible to slow down a bit, but for now, we need to try to go faster.

Here are the things. Let's make coffee, sit down to work.

With love, your Foxy