Конкурс "Мій найкращий день". Перша хвилина неосяжної любові /My Best Day contest. The first minute of immense love (Ua/En)
Привіт всім у спільноті.
Знаєте, я люблю різні конкурси, адже це перш за все, готова тематика, за якою потрібно написати допис. Тому дуже вдячна всім, хто організовує їх. Сьогодні це конкурс «Мій найкращий день» від @bazer.
Отож, який день був найкращим? Так зразу і не скажеш… Гарних днів було багато. Сподіваюся, що у майбутньому їх буде ще не мало.
Я, в першу чергу, мама. А це є найголовнішим та найбільшим «статусом» кожної жінки. Дитя – то частинка нас самих, яка живе окремим життям, але носить в собі шматочок душі мами. Тож не дивно, що мій найкращий день пов’язаний саме з дитиною. Народження доньки є щасливим днем, але не найкращим. Чому? Ну, як мінімум, це пов’язано із самим процесом, що викликає не лише легке тремтіння у тілі, а навіть панічний настій. Жінки мене зрозуміють 😊. До всього, мені було 18 років і я не сповна розуміла всю відповідальність та щастя, що чекають попереду.
А от наступний день після народження моєї Анастасії був для мене реально одним з найкращих. Отож, 10 червня 2003 року. Я прокинулася досить рано – о 5 годині ранку. Щаслива, шо нарешті «відстрілялася», вирішила поглянути на свою дитину. Мала природну цікавість: що ж у мене получилося за дитя 😊? Я піднялася та пішла до окремої дитячої палати, де було всього одне немовля – моя дитина. Це почуття, яке лавиною нахлинуло на мене після першого погляду на неї, я пам’ятаю наче то було вчора. Знаєте, це наче вдихнути повітря після довгого та виснажливого перебування під водою. Ще й досі дивуюся, як така величезна любов, що я відчула в одну мить, не розірвала мені серця. Тоді я зрозуміла, що життя ніколи не буде таким як раніше, адже на світ з’явилася людина, заради якої я готова на все. Всі прожиті 18 років мені здалися не вартими й 1 секунди, проведеної поряд з моєю крихіткою.
Зараз моїй Анастасії 20 років. Знаєте, кожна мить з нею є особливою та радісною. Згадую перші слова і кроки, перший дзвоник у 1 класі, випускний у музичній школі та ліцеї, вступ в університет… А між цим всім купа емоцій, дрібних непорозумінь, радісного сміху і щастя, щастя, щастя…
Зараз між нами 2,5 тисячі кілометрів. Останнього разу бачилися у серпні. Сумую неймовірно, рахую дні, коли знову зустрінемося.
Hello to everyone in the community.
You know, I love various contests, because first of all, it's a ready-made topic on which to write a post. So I am very grateful to everyone who organises them. Today it's My Best Day by @bazer.
So, what was your best day? It's hard to say... I had a lot of good days. I hope there will be many more in the future.
First and foremost, I am a mother. And this is the most important and greatest "status" of every woman. A child is a part of ourselves that lives a separate life, but carries a piece of our mother's soul. So it is not surprising that my best day is associated with a child. The birth of my daughter is a happy day, but not the best. Why? Well, at least, it's connected with the process itself, which causes not only a slight tremor in the body, but even a panic attack. Women will understand me 😊. I was 18 years old and did not fully understand all the responsibility and happiness that lay ahead.
But the day after the birth of my Anastasia was really one of the best for me. So, 10 June 2003. I woke up quite early - at 5 am. Happy that I had finally "shot off", I decided to take a look at my baby. I had a natural curiosity: what kind of child did I have 😊? I got up and went to a separate children's ward, where there was only one baby - my baby. I remember this feeling that came over me after the first glance at her like it was yesterday. You know, it's like breathing air after a long and exhausting stay underwater. I still wonder how such a huge love I felt in an instant didn't break my heart. I realised then that life would never be the same, because a person had been born for whom I would do anything. All the 18 years I had lived seemed to me not worth even 1 second spent with my baby.
Now my Anastasia is 20 years old. You know, every moment with her is special and joyful. I remember the first words and steps, the first bell in the 1st grade, graduation from music school and lyceum, entering the university... And in between, there are a lot of emotions, minor misunderstandings, joyful laughter and happiness, happiness, happiness
Now there are 2,500 kilometres between us. The last time we saw each other was in August. I miss you incredibly, I'm counting the days until we meet again.
Прийнято. Сподіваюсь, що ви скоро зустрінетесь і будете бачитись частіше!
Дякую
I also liked your day and All Day Activities @iamjulia Stay happy and stay safe❣️