Каштани

Привіт, друзі.
Нарешті знайшла вільну хвилинку, щоб зазирнути до спільноти. В мене зараз обідня перерва, а потім праця до 18:00, а на 18:30 заняття з мови, які триватимуть 2 години. Тож додому ввечері повернуся досить пізно. Знаю, що буду втомлена і мабуть не матиму вже сили навіть на те, щоб завантажувати комп’ютер.
Деякі суботи я працюю. Інколи мені пропонують вечерню зміну, а я зазвичай не відмовляюся. Тож минулого тижня мала лише 1 вихідний. Коротше, відчуття таке, що лягла відпочивати у п’ятницю, прокинулася – а вже понеділок.
Погода цими вихідними зовсім не радувала. Причому таку шалену мінливість бачу вперше: 10 хвилин злива та шквальний вітер, в наступні 10 хвилин – сонце. І такі «каруселі» цілий день. Кудись вийти прогулятися хоч на годинку було нереально. Ось так між зливами я поспішала на роботу. Мені якраз пощастило, бо хмари розійшлися і визирнуло сонце. За мить все навколо висохло під ласкавими променями та від поривчатого вітру. Проходячи повз місцеве кафе, я помітила знайомі дерева. Аж зупинилася від здивування. То були каштани. Вони зараз цвітуть. Щемливо ностальгічне відчуття нахлинуло на мене – як вдома.

Це вперше я побачила у Нідерландах каштани. На хвилинку, відгородивши від себе навколишні обриси, я уявила собі травневий Київ, помріяла, що я сиджу на літній терасі столичного кафе, ховаючись від майже літньої спеки у затінку розлогого дерева.
Помріяла трішки та змусила себе все ж повернутися в реальність та попрямувала далі, адже нова хмара вже несла свої зливові «дари» та й на роботу спізнюватися не хотіла.