– Бачу, що прізвиська свого ти вартий, Іване... Сам попрохав мене про допомогу, сам гониш тепер... Безумні ревнощі твої мене дістали. Нема проблем, піду, та спершу трохи і повчу тебе манерам.

І вдарив відьмак Івана так потужно піддих, що той зігнувся навпіл і лук виронив у воду. Відьмак пішов геть неквапно. Хотів Іван пустити йому вслід стрілу, та так йому забило дух, що довго стояв на колінах, тримаючись за живіт. А коли трохи оговтався і поліз у воду по лук, відьмака уже й слід простив.

Зате тут, о чудо! Мабуть, почувши шум, вилізла на кувшинку його ненаглядна цілована Жаба. Та й каже:
– Поцілуй мене знову, Іване. Тоді отримаєш свій лук назад, а я перетворюся на принцесу, і буду твоєю. Цього разу чесно. Атвічаю.