Всім привіт. Після історії, яку я писала в минулому дописі, я вирішила написати другу частину, але трішки змінивши стиль написання, якщо зайде, я продовжу…

«І.К» (друга частина)

Перед сном я погортала його подарунок. Мова і літери в книзі справді нагадували українську… Але, закінчення слів часто були незвично м’якими, завершувалися на «чи».
Я пообіцяла собі розгадати написане, зрозуміти і вивчити його мову…
Та зараз, я хотіла тільки одного — заплющити очі й уявити його прекрасну усмішку, що полонила моє серце…

Провести рукою по його волоссю, відчути тепло його тіла…
Ще раз прокрутити в голові запис його голосу, з ледь помітним дивним акцентом. Коли він говорив, мені здавалося, що звучить космічна симфонія, відтворена ангельським оркестром, створена самим Творцем усього сущого.

В мені вирувала надмірна кількість ендорфінів. Я не могла заснути, обдумуючи все, що сталося. Відчуття були незнайомі, незвідані… Невгамовний потяг, захоплення. Моє серце гучно билося в грудях, а тіло наповнювало щось схоже на ейфорію…

Здавалося, моє смертне тіло нарешті зустріло свою інопланетну душу. Я ніколи в житті не відчувала нічого навіть віддалено схожого на це.
Його магнетизм притягував мене, а його холодність на початку стала для мене капканом, що навіки полонив моє серце.

Я не знала, чи здатна інопланетна істота відповісти взаємністю, чи може вона взагалі щось відчувати.
Єдине, що мені залишалося, — згадувати пронизливий погляд його блакитних очей, прекрасну посмішку, темне, як воронове крило, волосся, гордовиту поставу та вміння триматися…

Чому я почуваюся закоханою дурепою?

Як так сталося, що ці почуття так раптово й буйно розквітли в мені?

Перебираючи спогади та задаючи собі ці запитання знову і знову, через деякий час мені все ж таки вдалося заснути…

Прокинувшись в пустій кімнаті, я усвідомила , що щось пропускаю. Треба було швидко вдягнутися та знайти інших…

Вони були у їдальні. Як тільки я відчула запах їжі, відразу зрозуміла, наскільки голодна.
Але на мене не чекало ані тарілки, ані приборів.
Обурена цим, я не стрималася й голосно висловила все, що думала з цього приводу…

Чоловік моїх мрій підвівся й підійшов до мене, чарівно посміхаючись:
— Ти проспала сніданок, тому на тебе не накривали. Але я щось придумаю…

Минуло всього кілька хвилин, і він повернувся, несучи величезний вишневий пиріг, уже нарізаний на порції, та чашку гарячої кави.

— Приємного апетиту.

Я сіла за вільне місце, взяла шматок у руку й зрозуміла, що не можу відвести від нього погляду.Він сидів попереду, обличчям до мене. Мені не хотілося їсти, поки він дивився. Але він не відводив погляду, лише час від часу м’яко посміхався, відповідаючи своїм співрозмовникам.

Коли я відкусила перший шматок, у голові промайнуло видіння. Переді мною постав маленький хлопчик, так схожий на нього.

— Я не хочу це їсти, — сказав він. — Я хочу вишневий пиріг. Той, який так любить бабуся…

Я завмерла. Цього не могло бути. Але це було.
Марево, бачення — байдуже, як це назвати. Воно було занадто яскравим, щоб бути просто уявою.

Я встала з-за столу й вийшла з їдальні. Їсти більше не хотілося.
Але пиріг я забрала.
Я дуже люблю пироги з вишнями.

Мій обранець наздогнав мене, коли я вже підходила до своєї кімнати.Мовчки простягнув мені якийсь ключ, а потім, не озираючись, повернувся назад до їдальні.Я хотіла його покликати.Але передумала.
У них так не прийнято.

Того дня не було прогулянок.
Не було відеоекранів.
Не було агресивно налаштованих прибульців.
Все виглядало так, ніби напередодні не сталося нічого паранормального.

Я знову відкрила книгу, намагаючись розшифрувати її мову.
Але думки постійно повертали мене то до прекрасної посмішки, від якої я була в захваті, то до ключа.…
Про призначення котрого я немала жодного уявлення…

Art by : bing.com, dream machine.