22 січня 2025 року. Щоденник

Коротче, я не знаю, радіти чи писати негативний відгук на виробника шевронів. Зацініть:

В чому, власне проблема? Брат просив на гумі. Я виробнику так і передала. Вони типу прийняли, але надалі в переписці вживали ПВХ. Я й собі вживала так само. Хз, не подумала, не додумалась!!! Що ПВХ — то ж той самий матеріал, з якого роблять штучні ялинки, надувні човни тощо. Тобто, це ніяка не гума! Це пластик, та ще й той, який не переробляється (бо при спалюванні він виділяє дуже-дуже небезпечні речовини в повітря).

Але плюс в тому, що друк яскравий, фарби не збираються від шкрябання нігтем. І найдрібніші деталі видно. То, може, все гаразд? Не наважуюся запитати брателло. 😬 Завтра вже.

---

А ще я змусила робити себе дещо, що не йшло роками: зайнятися впорядкуванням рукопису поетичної збірки. Я витратила з годину вчора і з годину сьогодні на додавання у файл нових текстів, створила ще один розділ (віршів про війну). І, о чудо, я зліпила цілу пластилінову ілюстрацію!!!

Це крилата ракета, яка вилітає з мішка Святого Миколая. Відовідно, це ілюстрація до вірша про цього самого персонажа.

Головне, завтра також дотриматися системи і або ще одну ілюстрацію зліпити, або завершити текстове впорядкування.

Не те, щоб в мене з’явилася особливе натхнення чи щось подібне. Просто на роботі знову був певний стрес, і потрібно було негайно відповіктися, зайняти голову чимось геть іншим. Я відкрила список задач на 2025 рік, і впопядкування збірки виявилося найприйнятнішим. Ще кілька тижнів такого стресу, і я всі книжки у рукописах подописую (це чорний гумор, якщо що; чорний, бо я можу інсульт спіймати такими темпами).

---

Розміщу тут львівський сирник — як ілюстрацію чудового життя у відпустці. Хоча, кого я дурю, то був жахливий період. Зараз, коли я зайнята, депресію та повну відсутність радості я здатна ігнорувати. А під час відпустки була справжня пустка.

---

До речі, я тестую поради з книжки "Дофамінове покоління" — навмисне роблю собі боляче, щоб потім відчувати легкий дофаміновий "прихід". Ні, ні, я не ріжу себе чи щось таке, не подумайте.

Вже другий тиждень ходжу на 10 ранку на 30-хвилинний масаж, і прошу масажиста не стримувати себе ні в чому. Іноді трапляються такі точки на спині, що ледь не вию, і сльози на очі навертаються. Уявляю, що мене допитує ЦРУ абощо))) Але зате після масажу мені якось так добре кілька годин. Не назву те відчуття радістю, але задоволенням назву легко. Ще би спробувати якось холодний душ вранці. Поки не можу себе примусити. Як і піти в спортзал.

Щойно отримаю зарплатню за січень, піду ще до зубного: пломбу 100 % поставлю. Але, можливо, ще й видалю 1 зуб мудрості. Верхній. Він не проріс, треба буде розрізати десну. КТ показує, що він росте прямо в корінь зуба-сусіда. Це ще один шансик зробити собі боляче. Файно, файно.

Зрештою, тепер розумію, чому деякі люди всі в тату — це теж певний спосіб зробити собі боляче, щоб потім ненадовго відчути полегшення. Дивна ця фізіологія.

---

Сьогодні я вакцинувалася ІІ дозою варілріксу, і тепер вважатиму себе захищеною від вітрянки. Контактам з дітьми подруг я скажу "Так!".

---

Солодких снів, зайці і люди (а раптом на платформі і справді є зайці?!).