Кавова середа

Сьогодні була мабуть остання у цьому році кавова середа. Починаються канікули і учні моєї подруги звичайно не збираються працювати над покращенням своїх знань, а значить вона поки не буди їздити на заняття. Звичайно це жодним чином не заважає нас з собаксами поїхати до Бучі і попити з нею каву там. Але ці наші кавові середи стали вже традицією і вносили хоч якусь стабільність в наше життя.

Сьогодні настрій нам спробували трохи зіпсувати. Парковка перед кафешкою зовсім маленька. Коли я підʼїхала, на неї було три авто, причому одне - прямо посередині. Запаркуйся водій нормально і спокійно встали б ще дві машини. Але ніт, йому треба було встати так, щоб нікому більше місця не вистачило. Тридцять+ років за кермом нікуди не поділися і свій тушкан я ледве-ледве, але впихнула. Єдине, виходити довелося спираючись на двірку і притискаючи дупу ближче до вікна. І тут воно почало сигналити. Я навіть не зрозуміла, бо якщо моя двірка і торкнулася його дзеркала, то ледве-ледве. Та й взагалі в таких умовах нормальний водій дзеркала складає.

Але воно відкрило рота! Ах ти ж йожик! Не знаю як для кого, але для мене з моїм стажем водійська солідарність це не просто слова. І сама я ніколи ось так би не запаркувалася, а якщо б і зробила, то, побачивши, що інша машина теж хоче встати, перепаркувалась би, тому що всі можливості для цього були. Але ніт! Воно не тільки встало рачки посеред парковки, але ще й спробувало качати права. Водій молодий, років на двадцять молодший за мене, але верещав як свиня. Я ледве втрималася, щоб не сказати, куди йому слід засунути свої претензії, згорнувши їх в трубочку! Ця вся ситуація - взагалі не про що! Мені і на думку не спаде верещати, якщо хтось, відкриваючи дверну, торкнеться моєї машини. Дивитись на нього було просто сумно - ця ж істеричка комусь буде чоловіком!

Але спотворити нам настій йому такі не вдалося. Ми чудово провели час. Подруга повернулася додому з капцями у вигляді кішок від нас з собаксами (сподіваюся, що її власні гобліни не зітруть їх одразу і вона встигне їх хоч трохи поносити), а ми - з купою смаколиків.