Я і веб-дизайн. Частина 2

» Продовження, частина 1.

Кінець існування двох останніх сайтів наблизив успіх однієї нової ідеї. 2008 рік. За рекомендацією одного із знайомих я приєднався до однієї партнерської програми з конвертації трафіку на матеріали "для дорослих". Партнерська програма була цілком легальною, але виконання "посередником" залишало бажати кращого. Партнером (мною) створювався односторінковий сайт, адаптований під мобільні пристрої (ще до появи смартфонів на платформі Android), дизайн відповідав стилю "для дорослих". При переході на будь-які "матеріали" на мобільний телефон завантажувалося додаток, а при його запуску надсилалося СМС на короткі платні номери. Я думаю, суть зрозуміла.

Але направити велику кількість трафіку на новий сайт — не така проста задача. У той час я випробував багато рекламних майданчиків для генерації трафіку, але жодна з них не виправдала моїх очікувань. У пошуках рішень я познайомився з платформою AdWords від Google. Безсумнівно, тематика моїх сайтів не відповідала правилам платформи. Але я пішов на хитрість: використовував підставний контент перед модерацією реклами, а потім міняв на те, що мені потрібно. В оголошеннях достатньо було вказати заголовок і опис на тему "знайомства". Але сьогодні ця схема вже давно не працює — перевіркою посилань займаються боти, і нічого не можна приховати чи підмінити.

Найбільші виплати були за російський трафік, тому саме росія опинилася під моїм "ударом". Так що у 2008–2009 роках дуже багато кацапських юнаків з сперматоксикозом позбулися балансів на рахунках мобільних операторів.

Але ніщо не вічне — рано чи пізно будь-якому успіху приходить кінець. По-перше, люди стали обережнішими. По-друге, AdWords розвивався і з часом перестав помилково схвалювати мої рекламні майданчики. І одного разу я вирішив припинити цю діяльність. Усьому є межа.

Так, я трохи відійшов від теми веб-дизайну, вибачте. Для реалізації вищезгаданої схеми заробітку я використовував односторінкові сайти-вітрини. Скрипт PHP просто відображав усі зображення, завантажені в директорію, а зовнішній вигляд уже налаштовувався окремо.

Час ішов. Через кілька років я вирішив спробувати робити сайти на замовлення. У той час я виконав кілька невеликих замовлень, працював я більше "через знайомих", щоб не реєструвати бізнес і зрозуміти, чи хочу я взагалі цим займатися. Найостаннішим був великий проєкт — інтернет-магазин. Тоді я зрозумів, що робота з клієнтами у цій справі — це не моє. Коли виконуєш роботу як "для себе" і "вкладаєш у неї душу" — це одне. Але коли все виконано і зроблено дійсно класно, а клієнту не подобається і він просить допрацювань — це зовсім інше. І я не хотів із цим "іншим" працювати, я не отримував задоволення від такої роботи.

У 2013 році заради ідеї був створений сайт "Хінам" із дошкою оголошень та каталогом статей. Він був спрямований на ізраїльську російськомовну аудиторію. Існував три роки, поки я не отримав позов за порушення авторських прав через використання однієї фотографії зі спірного джерела. Тоді, переглядаючи всі опубліковані матеріали, я зрозумів, що можу отримати ще з десяток таких позовів. Сайт я вирішив закрити, щоб уникнути проблем, та й жодного великого доходу він мені не приносив. Ризикувати заради хобі я більше не хотів.

У 2016 році я вирішив зайнятися продажем стокової фотографії, і робота з розробкою сайтів була відкладена в довгу шухляду. На своїй основній роботі я продовжував обслуговувати сайт клініки. В якийсь момент мій роботодавець попросив повністю його переробити, оновивши структуру та дизайн на більш сучасні.

У 2018 році мені набридло продавати свої роботи (фотографії та графіку) на стоках за копійчані відсотки, і тоді я запустив власний інтернет-магазин для продажу фотографій. Умови ліцензування я прописав власні, найвигідніші для будь-якого покупця. Клієнти у мене були. Вибухових продажів не було, але справи йшли добре до початку пандемії коронавірусу.

У 2020 році почався глобальний економічний спад і продажі цифрового контенту впали до нуля. Це був непростий час. Тоді я припинив роботу над фото та графікою, а сайт з часом закрив через відсутність попиту.

Сьогодні я підтримую роботу одного власного сайту. Це некомерційний проєкт. Спочатку я його створював лише для себе, але кілька місяців тому відкрив реєстрацію для всіх. Linkly.com.ua — це менеджер посилань на сайти. Іншими словами, це сайт для збереження закладок на інші сайти. Реєстрація на ньому можлива тільки за адресою електронної пошти: під час авторизації не використовується пароль. Замість пароля вводиться код, який надсилається на електронну пошту користувача, за принципом двоетапної авторизації. Але фактично це авторизація лише за кодом із листа.

Метою цього сайту є зручність доступу до сайтів, які використовуються щодня. На стаціонарному ПК браузер Хром налаштовується подібним чином, але в мобільній версії браузера збережені посилання на головній сторінці часто зникають або змінюють порядок. Тож справа в зручності.

Друга мета — приховане зберігання посилань. У кожної людини є секрети. Будь-хто може приховувати що завгодно від кого завгодно. Таким чином, на сайті Linkly можна зберігати посилання на сайти, про відвідування яких ви б не хотіли говорити публічно. І я не маю на увазі щось протизаконне.

У найближчому майбутньому я планую додати інструменти для зберігання текстової інформації в зашифрованому вигляді, але поки до цього руки не дійшли.

Ось така історія довжиною в 25 років, хлопчики та дівчатка.