Я і веб-дизайн. Частина 1
Моє знайомство з веб-дизайном почалося у далекому 2000 році. Інтернет на той час був доволі своєрідним. Модем підключався до телефонної лінії та до комп’ютера, у системі Windows 98 створювалося інтернет-з’єднання dial-up. Підключення до мережі супроводжувалося страшними звуками, які виходили з модема; якщо хтось не знає, сьогодні так звучить факс під час дозвону. Швидкість інтернет-з’єднання у кращому випадку досягала 24 кб/с (пам’ятаю це, наче це було вчора).
Дизайн інтернет-сайтів на початку 2000-х сильно відрізнявся від тих, які ми бачимо сьогодні. Відповідно, ніхто не очікував від тебе чогось супер крутого. Головне — це була ідея. Найперші веб-сторінки я вчився створювати на безкоштовному конструкторі від сервісу narod.ru — спочатку використовував готові шаблони, пізніше почав розбиратися у HTML-розмітці й вже вигадувати щось своє. Навіщо я все це робив? Фактично я не публікував жодної цінної чи цікавої інформації. Мені було просто цікаво щось створювати "з нічого". Було відчуття, що я роблю щось нереально круте. Фактично так і було, бо багато хто з моїх друзів або знайомих не лише не розбирався у цьому — вони ледве вміли вмикати комп’ютер. Я не хочу сказати, що мої друзі були тупими, просто у них були інші інтереси, вони інакше проводили час.
Десь 2002 рік. Я ще жив в Україні. З часом я дізнався про безкоштовний хостинг сайтів fatal.ru. Там функціонал був значно ширший, можна було створювати сайти на PHP, але без бази даних MySQL. Можливо, база даних була доступна у платній версії акаунта. Але на той час мої запити були невеликі і мене це не цікавило.
Після служби в армії, приблизно у 2006–2009 роках, у мене почали поступово з’являтися віртуальні знайомі за інтересами. У ті роки популярними були двигуни CMS (content management system), і їхня кількість зростала у російськомовному інтернеті як гриби після дощу. У якості контенту могло бути що завгодно, але частіше за все траплялися добірки музики, картинок і шпалер для робочого столу на ПК, еротика, фільми, програмне забезпечення, включаючи "зламані" ОС тощо. Іншими словами, весь піратський контент можна було знайти в рунеті у відкритому доступі. Файли завантажувалися на файлообмінники, які платили якусь копійку за кожне завантаження.
У той же період часу почався якийсь дивний бум на створення власних соціальних мереж. Ентузіасти створювали аналоги тоді популярної соціальної мережі "ВКонтакте" на основі двигуна... не пам’ятаю назву, здається, Social Engine на PHP. Цей скрипт був платним, але був доступний кому завгодно у зламаній null-версії. Причому кожен, хто створював свою міні-версію соціальної мережі, якимось чином вірив у свій успіх і унікальність творіння. Мене це безумство теж зачепило, але про це трохи пізніше.
У 2007 році я запустив сайт із фільмами онлайн. Конкуренція була немаленька, але мені дуже хотілося. А коли мені дуже хочеться, я зазвичай це роблю. Скрипт був зламаною версією якогось контент-менеджера на PHP, у "тіло" кожної публікації можна було вставляти HTML-код. Я тоді десь завантажив налаштовуваний Flash-програвач для трансляції відео, посилання на вже завантажені відеоматеріали я брав у конкурентів і вставляв у свій програвач. Назвати проєкт суперуспішним я не можу, але він проіснував пару років.
Мене також спіткала доля побути власником власної соціальної мережі. Так, це навіть трохи смішно. Проєкт називався "bezkontakta". Через мій обмежений бюджет на ресурси платного хостингу у цій соціальній мережі я вимкнув завантаження відео, а в іншому все було цілком робочим і повноцінним. Знову ж таки, я відмовлявся враховувати наявність півтора десятків більш успішних конкурентів, і через свою впертість і "хотілку" ідея була приречена на недовге життя.
Але, незважаючи на невдачу, я отримав із цих спроб безцінний досвід, який дозволив мені в майбутньому створювати більш серйозні проєкти. Так, я самоучка. І одну річ я засвоїв із тих часів: є бажання — все вийде. І сьогодні, коли я чую від людей відмовки на кшталт "я не можу, у мене не виходить, я боюся", я знаю лише, що людина не хоче.
Частина друга вийде незабаром...