Втома

Привіт, друзі. Я сьогодні справді втомлений — по перше фізично, бо трохи попрацював над підшиванням плит. Я кожного разу пишу «підшивання» — можливо, хтось не зрозуміє. Це, мабуть, мій неологізм, бо зазвичай кажуть «зашивати»: беруть лист і прикручують його до чогось, і це називають зашиванням. А я кажу «підшивати», бо працюю під дахом, під стелею. Тож, підшивання — це оте саме, тільки під дахом.

Щоб ви розуміли, що я роблю: беру плити й прикручую їх до рейок, які прикручені до інших рейок, а ті — до крокв, на яких тримається дах. Сьогодні я перемістився вже із коридорчика на сходову клітку — там працювати менш зручно і значно важче. Тож я вигинався в усі можливі боки, притримував ті плити всіма частинами тіла, якими тільки міг. І це справді виснажило мене — фізично.

А морально — виснаження ще з учорашньої трагедії, плюс якась байдужість теперішньої американської влади до України. Вони хочуть закінчити війну будь-яким способом — байдуже, що це нам принесе. Це вже навіть позначається на позиції дипломатів. Та сама посол в Україні, яка за попереднього президента говорила одне, тепер уже не згадує, що ракета, яка прилетіла, була російською. Якось сором’язливо замовчується. Просто якийсь треш із тим Трампом і його молодою командою.

Не знаю, те, що він робить, ламає світ через коліно, мені байдуже. Але те, що під що під цю "акцію" потрапляємо ми — вже не зовсім. Мабуть, справедливо буде сказати: чого хотіти від тих, кому байдуже на те, що їх безпосередньо не стосується? І чого ми тоді очікуємо щодо себе? Мабуть, треба змінити власне ставлення.

А тепер до погоди. Бо я вже кілька днів пишу: «Ой, буде холодно, заметілі, хуртовини, морози…» Але сьогодні цього не сталося. Було трохи прохолодно, та й то не зранку, а ближче до обіду. Зранку було тепло — я виходив надвір у футболці й не відчував холоду. А вже потім з’явився холодний вітер, дощі — короткі, але сильні. Проте день був не суцільно похмурий: подекуди хмари, а подекуди — яскраво й сонячно. І закінчився день дуже красивим заходом сонця — таким, як учора. Але вже було зрозуміло: похолодання справді прийшло, бо ввечері стало дуже холодно, і навіть почали падати поодинокі сніжинки. Тож, можливо, завтра нас і справді трохи присипле сніжком — як і обіцяли.

А завтра — неділя. Пора відпочивати. Тож фізично я працювати не буду. Не дарма ж сьомий день призначений для відпочинку — а то люди себе б загнали. Хоча це не стосується тих, хто на передньому краї боронить нашу землю від руснявих орків… Точніше, треба казати прямо — росіян (а щоб вам повилазило, читайте, пані посол США). У них немає вихідних. Там час розтягується, і здається, що війна вже триває вічність.