Хлопчик годує курочку з циплятами. Барановка.

Мої вітання, шановна спільнота!

Я до вас сьогодні знов з частиною своєї колекції.

В цьому дописі https://steemit.com/ukraine-on-steem/@nobilisa/baranivka-slavetna-porcelyana я почала розповідати про славетную історію величного колись керамічного заводу України - Баранівський керамічний завод.

Зараз я трохи продовжу доповідь та покажу вам отаку статуетку хлопчика, який годує курей.
Я його придбала на ринку старих речей деякий час тому. До війни він стояв у мене на кухонних шкафчиках разом з іншими статуетками.

Історія українського порцеляни розпочалася на Волині наприкінці XVIII століття. Першу порцелянову мануфактуру в Україні було засновано 1784 року у володінні польського князя Юзефа Клеменса Чарторійського на околиці Корецького замку. Там було виявлено поклади каолінової глини, якою дали високу оцінку експерти, викликані із Саксонії. За підтримки свого родича – польського короля Станіслава Августа, Чарторийський започаткував мануфактуру, обладнану за європейським зразком. Безпосередньо виробництвом порцеляни займалися брати Франсуа та Мішель Мезери, які вивчали справу у Франції. Їх вважають родоначальниками української індустрії тонкостінної кераміки. Вони змогли адаптувати місцеві глини та розробити унікальний рецепт сировини, вироби з якої відрізнялися міцністю, прозорістю та білизною.

Продукція Корецької мануфактури нічим не поступалася саксонському фарфору і, за свідченнями сучасників, навіть перевершувала віденську. Підприємство приносило добрий дохід. У 1793 році на ньому працювало близько тисячі робітників і виготовлялося до 20 тисяч штук посуду щомісяця. 1 січня 1797 року пожежа повністю знищила підприємство. Заново фабрика була відбудована в 1801 році, а в 1804 її директором став кераміст з Севрської порцелянової мануфактури Шарль Меро, який підняв виробництво на високий рівень. Однак після смерті Чарторийського в 1810 році фабрика почала занепадати, і в 1832-му була остаточно закрита.

Один із братів Мезер Мішель у 1802 році став засновником виробництва порцеляни в Баранівці. Після пожежі на Корецькій мануфактурі він не захотів брати участь у відновлювальних роботах. Мішель перебрався до сусідньої Баранівки, де побудував власну фабрику. Підприємство розвивалося швидкими темпами. Мезер зберігав обрану в Корці стилістику. У 1825 році парадні вази баранівського виробництва були подаровані Олександру I, після чого мануфактура отримала привілеї використовувати у маркуванні державний герб.

Після смерті Мезера керівництво успішною мануфактурою перейшло до його синів та племінників. Значно розширився асортимент, фарфор набув свого неповторного стилю. Розпис проводився в яскравій кольоровій гамі, з переважанням відтінків жовтого, червоного та синього. Після 1845 року Баранівську мануфактуру передали в оренду, якість продукції поступово погіршилася. Зменшилася й кількість робітників, що призвело до загального занепаду підприємства.

У 1895 році завод придбав впливовий севастопольський купець грецького походження Микола Гріпарі, який доклав чимало зусиль, щоб вивести виробництво порцеляни в Баранівці на новий, вищий рівень. Грипарі підтримали сини, їх вкладення дозволили значно розширити та модернізувати фабрику. Важливим кроком стала заміна дров'яних печей на прогресивніші газові та інші передові технічні новинки. Грипарі відправив свого сина Петра на стажування до Ліможа, паралельно з цим запросивши до Баранівки французького модельмейстера Філіппона та живописця Батіо. Порцеляна цього періоду відрізнялася тонкістю, прозорістю і найніжнішим розписом. Продукція поставлялася і членам імператорської сім'ї, що свідчило про престиж баранівської порцеляни – найкращої на території тодішньої України.

На початку 1950-х на відновленому після війни заводі почали випускати дрібну пластику. Більшість моделей були розроблені художниками Валентиною Покосовською та Владиславом Щербиною.

Владислав Іванович Щербина – один із найвідоміших скульпторів-порцелярів України. Йому належать багато новаторських рішень, які згодом стали класикою. Зокрема, він першим серед українських скульпторів почав працювати в бісквіті, також першим застосував і сольове забарвлення, яке давало ніжні тональні переходи. Щербина охопив усі жанри малої пластики – від анімалістики до побутових сценок, проте найпопулярнішими були його твори з національним колоритом. Переїхавши до Києва та отримавши посаду головного художника Київського фарфорового заводу, Щербина продовжував співпрацю з Баранівкою.

Я докорінно не змогла з'ясувати хто ж був художником моєї скульптури хлопчика.

Мені тут подобається еднання роспису. Тут є і підглазурна роспис, яка йде по одягу хлопчиски, та начебто акварельна роспис самої курки та ципляток. Дивно вигладає - наче дитина розмалювала:))

Згодом, коли я цікавилась, то з'ясувала, що це ціла композиція статуеток. Дивіться!

Тож бачите, тут повинно бути ще дві дівчинки годуючих вуток та гусок. І дивіться яка харАктерна, яке гонористе дівча з гусками. Наче птиці поділились з нею таким характером 😜.

Тож прошу небо, щоб дав мені можливість зустріти у продажу такі статуетки дівчат та щоб у мене на то були кошти!)
А вас прошу відтримати мій допис, в знак того щоб моє прохання здійснилось.

На останок допису прошу вас подивитись кінохроніку тих часів про Баранівський завод.

=========================================

Я вчора не писала нічого, бо вже два дні к ряду їзжу з чоловіком в його майстерню. А сама вдосконалюю взуття для ляльок, над яким зараз працюю. А до взуття потрібно ще й одяг, то ж у мене багато творчої роботи зараз.
Та скоро тільки казочки розказуються)))

То ж вибачайте, що не коментую та не голосую за ваші дописи в ці дні.
Але я до вас повернусь вже дуже скоро.

Бажаю вам всіх благ та тихої ночі. 💙💛