А зозулька знову відлетіла — Another mental health issues

Доброго ранку, шановна спільното!

Раночок почався з запису до психіатра. Терпіла я терпіла настання чергового депресивного епізоду та й зламалася, ніфіга я сама не вивезу, треба йти корегувати лікування. Заїбало мене все це вкрай. Що б я не робила, як сильно не старалася б балансувати своє життя, мій чудовий шизоафективний розлад нікуди не дівається і все одно шмагає мене від фази до фази. Навіть якщо я живу, як довбана свята. Все одно отримаю просвіт на якийсь час, у який можна жити і щось робити, якщо щастить - період гіпоманії, за який можна пожити навіть продуктивно, а потім чергову депресію, у якій я просто змушена намагатися виживати. Ненавиджу це, ненавиджу себе, нанавиджу свою голову. Вчора ввечері чоловік послухав мій черговий зрив, і сказав що все, з ранку писатися до лікаря, сподіватися, що не госпіталізують. Завжди пишемося до лікаря, коли доходить до стадії "жити не хочу".Треба б раніше, але ж завжди сподіваєшся, що завтра прокинешся - і буде краще. А ніфіга воно не буде, якщо пігулки не підняти, хімія мозку штука підступна. Тобто звісно завжди є невеликий шанс, що її, що називається, "качне" за ніч в інший бік, і я прокинуся в манії. Але шанс цей малий, і що особливо прикро - з віком все менший. тато на галюни та марення - більший. Та пішло воно все. Втомилася, як скотина. В мене був нереально психічно важкий лютий, і я не планувала знову провалитися в пекло так швидко, я ще попрацювати навіть нормально не встигла.

From Google pics

Сьогодні треба відправляти текст у видавництво - зроблю це без фінальних правок, надішлю, як є. Просто немає сил нічого змінювати. Ввечері як робот поїду на тренування і просто буду намагатися там не вмерти. Не знаю, що це мені дасть, але хоча б я не буду лежати і дивитися у стелю. Не знаю, краще так для мене чи ні.

Продовжую експерименти з датчиком, вчора вирішила подивитися його реакцію на їжу з маку. Замовила лише один бутерброд, щоб не вилітати з денного калоражу, тож був лише один біг мак. Ну, що я можу сказати, якщо було б хоч щось ще - цукор точно б вийшов за здорову відмітку. Тобто все ж таки така їжа дає вихід піку за норму, але в мене його не було, тобто майже не було - 7.9, бо зʼїла я лише один бутерброд, і по часу в мене попередній перекус був далеко.

Чоловіку вже теж встановили датчик і помітили таку штуку, що він більшу частину дня знаходився на відмітці низького цукру. Подивимося далі, чи це не випадковість, і якщо ні - піде з цією інформацією до лікаря.

Ось такі справи, такі новини. В мене все доволі хріново, і поки що що з цим робити, не зважаючи на досвід важкого розладу психіки у 20+ років я хрін його знає. Я тупо втомилася і хочу перерву від всього цього, без госпіталізацій в психушку і втрат працездатності, але не схоже, що мозок мені таке подарує.

З любовʼю, ваша Foxy

Good morning, dear community!

The jar started with an appointment with a psychiatrist. I endured the onset of another depressive episode and then I broke down, no way I can get out of it myself, I have to go adjust the treatment. All this was driving me crazy. No matter what I did, no matter how hard I tried to balance my life, my wonderful schizoaffective disorder is not going anywhere and still whips me from phase to phase. Even if I live like a fucking holiday. I will still get a lull for a while, in which I can live and do something, if I'm lucky - a period of hypomania, during which I can even live productively, and then another depression, in which I simply have to try to survive. I hate it, I hate myself, I hate my head. Last night my husband listened to my next breakdown and said that's it, in the morning I'll write to the doctor, hope that they don't hospitalize me. We always write to the doctor when it reaches the stage of "I don't want to live". It should be sooner, but you always hope that tomorrow you'll wake up - and it will be better. And it won't be, if you don't take the pills, brain chemistry is a tricky thing. That is, of course, there is always a small chance that it, as they say, will "swing" in the other direction overnight, and I will wake up in mania. But this chance is small, and what is especially annoying - it decreases with age. Dad, on the branches and delusions - more. But it all went away. I was tired like a beast. I had an unrealistically difficult February mentally, and I didn't plan to fall into hell again so quickly, I didn't even have time to work normally.

From Google pics

Today I have to send the text to the publisher - I'll do it without final edits, I'll send it as is. I just don't have the strength to change anything. In the evening I'll go to training like a robot and just try not to die there. I don't know what it will give me, but at least I won't lie there and stare at the ceiling. I don't know if it's better for me or not.

I'm continuing to experiment with the sensor, yesterday I decided to see its reaction to eating poppy seeds. I ordered only one sandwich so as not to go over my daily calorie intake, so there was only one poppy seed. Well, what can I say, if there was anything else - the sugar would definitely be above a healthy mark. That is, such food still gives a peak output above the norm, but I didn't have it, that is, almost none - 7.9, because I ate only one sandwich, and in terms of time my previous snack was far away.

The husband has also already installed a sensor and noticed such a thing that he was at the low sugar mark for most of the day. Let's see if this is not a coincidence, and if not - he will go to the doctor with this information.

Here are some things, some news. Everything is pretty crappy for me, and so far I don't know what to do about it, despite the experience of a severe mental disorder in 20+ years. I'm so tired and want a break from all this, without hospitalization in a mental institution and loss of ability to work, but it doesn't look like my brain will give me that.

With love, your Foxy