Diary Game: "Футбол з сином" 17.02.2025

Привіт друзі. Щось я випав з онлайн життя. І навіть не через те, що загуляв чи того – вчора було так багато офлайн клопотів, що дібрати до блогінгу встиг вже дуже пізно і то, вистачило тільки написати кілька коментарів та почати новий конкурс. Думаю це тимчасово (з іншої сторони не має нічого більш постійного ніж тимчасове😅)

Сьогодні хочу трішки поділитись тими приємними клопотами, через які я вчора так ппізно почав писати. Все через футбол (не даремно тема цього тижня в конкурсі АІ мистецтв – нереальний футбол), який в прямому та переносному сенсі можна вважати нереальним.

Мій син дуже любить грати в футбол. І, не дивлячись на мої постійні відмовки, що не те взуття, не той одяг, він щоразу при наших зустрічах просить трохи провести час граючи з ним в футбол… В неділю син був в іншому місті і повернувся до дому досить пізно, тому наш недільній «вечір мужиків» планово перенісся на понеділок. І син відпочив І я… І в мене вихідні видались досить напруженими…

Зустрівшись після школи я запропонував сину те чого він так довго хотів - пограти в футбол. Син відразу погодився, єдине - попросив на шляху заїхати купити йому води, так як після школи йому хотілося пити 😊

А тепер про те, чому я вважаю, що футбол був нереальним. Я не розраховував на те, що при морозі -9° вдасться так гарно провести час граючи в футбол. Спочатку я планував просто побити по воротам та син був проти. Мені дуже важко було пояснити, як це - граючи в футбол дихати тільки носом?

Правду кажуть: «тато вам не мама»!!! Думаю мама навряд чи дозволила бігати по такій прохолодній температурі і ковзати в нових штанах по засніженому штучному газону футбольного поля… Та на те і є тато, щоб з радістю дозволяти ось такі от ігри…

Після того як ми вже хвилин 20-30 пограли, б’ючи один одному та намагаючись обвести один одного, підійшли два малих хлопці (віком 12-13 років) і запропонували нам з сином пограти в футбол. Так би мовити 2х2 на маленькому засніженому стадіоні.

Син дуже хотів, так хотів, що навіть вмовив мене. Не дивлячись на мій попередній скептицизм це вийшло дійсно епічно і UN REAL. Перше, що мене здивувало це те як син циплявся за кожен м'яч, намагаючись вибороти та відібрати м'яч у хлопців, які не тільки в два рази доросліші, а й в два рази більші в габаритах. Крім того, я був досить позитивно вражений тим як він грав😍😍😍, відчуваючи довіру там мою підтримку 🏅😎

В тому що ми переможемо я не сумнівався😅 (в принципі, я б і сам обіграв цих двох малих хлопців… а з допомогою сина, який відчайдушно боровся це було зробити значно простіше)… В підсумку 20 хвилинної гри ми перемогли з рахунком 5:1. Син навіть зумів забити один гол і був на десятому небі від щастя, що не можна сказати про мене (ох тут буде критики в мою адресу, я вже готуюсь… я то розумів, що син мав забивати як мінімум голів з 10 після всіх тих моментів, які я для нього організовував) Та на те я й батько, щоб тільки думати про це, а по факту підтримувати та підбадьорювати його, та радіти його забитим голам😍😍😍

Це була наша перша спільна гра в одній команді і Я безмежно щасливий, що, по-перше, ми перемогли, а по-друге, що син проявив таку величезну жагу до перемоги. Напевно десь якийсь мій ген «постійного суперництва» таки втесався в його ДНК 😎😎😎

Після години гри я провів сина додому та скомандував колишній, щоб його терміновано напоїли гарячим чаєм, а сам поїхав додому де також випив гарячого чаю та прийняв гарячий душ 🥵😊

Після гри футбол нічого не хотілось… Ні сідати за комп'ютер, ні працювати і я в підсумку просто залип в телефоні. Якби не титанічна дисципліна (тут я майже не жартую) навряд чи б вчора я взагалі вийшов в онлайн і щось написав.

Так… Дякую що дочитали, сьогодні на емоціях щось дуже довгим видався пост. Що ж, допис вже дописав - побіжу відповідати на коментарі, бо дивлюсь що вже два дні без відповідей… А я не люблю коли в мене ціла торба на закритих справ, звісно якщо це не такі справи - 💰💰💰

Також мене можна знайти в instagram, tiktok, X, youtube та facebook

Дякую за увагу! 💙💛