28 лютого 2025 року. Ще більше болю навколо

Ранок почався гівняно: прочитала у фейсбуці, що письменниця Світлана Поваляєва втратила на війні вже другого сина. Тепер старшого, Василя. Молодший її син Роман Ратушний загинув ще в 2022 році. Це мене начисто прибило щось.

Але потрібно було вставати і йти на рекламну конференцію, де ще й кілька годин стирчати на стенді і демонструвати людям ритейл у Метавсесвіті через VR окуляри (думала, що зірвуся і просто поїду звідти нафіг, ледь добула). Над вечір поїхала в офіс і робила термінову роботу. Але просто хотілося ревіти.

Додому прийшла сонна і в настрої нище плінтуса. Відкрила список фільмів, які запланувала подивитися, вибрала драму, яку, як обіцяв пост в інсті, варто подивитися задля кращого розуміння психології емоційного болю (чи щось таке). Назва фільму: "Манчестер біля моря" (постійно хочеться написати "біля води" — мабуть, через слова популярної пісні-прилипалки "ла-ла щось там by the water".

Фільм і справді глибокий. Я нарешті наплакалася, злила біль.

Іноді от думаю, що краще бути більш товстошкірою і не так яскраво переживати чужий (і тим паче власний!) розпач. Горе. Трагедії. Але потім згадую черствих знайомих, яких мало що колише, окрім бабла, і вже не хочу бути схожою на них. Краще вже так, як є: чи ж не для цього ми з мавп стали людьми?

Після фільму захотілося ще більше гострих емоцій. І YouTube подарував мені концерт, який я ніколи досі не бачила.

Зараз такі задокументовані live виступи молодих HIM на вагу золота, бо з часом я їх майже всі передивилася, аж до дір затерла, і нового скоро просто не залишиться. Але частинку з цього концика я все ж бачила і раніше: там, де Larger than Life. Наприкінці виступу пацики влаштували на сцені повний розковбас — я навіть усміхнулася. Міґе з Лінде почали батл "гітара VS бас", Вілле заліз Міґе на коркоші, потім імітував Планта із Led Zeppelin. Також на клавішах там ще Юска, а не Бертон, і він класнючий. Коротше, круте видовище. І сам гіт Backstreet Boys у готично-роковому виконанні просто родзиночка.

Окрема естетика — фемінність Вілле. Іноді здається, що він фемінніший за мене, і це дуже імпонує. Мені хотілося б поговорити про це значно більше, значно довше, але радше з тими, хто зміг би підтримати розмову. А я таких людей майже не знаю. "Майже" — бо лише колишній зрозумів би все про особливостіі особистість Вілле. Та хай іде нахуй, звісно, я ніколи в житті йому не напишу. І ще начальниця з однієї з минулих робіт любила HIM і могла поговорити зі мною про Вало. Але вона абсолютно зникла з радарів. Тож довелося це все вилити сюди.

Крім Василя Ратушного на війні загинув і мій колега, і теж про це стало відомо сьогодні. Але я його зовсім не знала. Як і Василя, в принципі, просто багато років фоловлю Поваляєву, і колись вона була однією з найулюбленіших письменниць.

А ще я днями отримала запрошення подати вірші до антології феміністичної поезії (може, вже писала про це, не пам'ятаю), і там якраз сусідитиму зі Світланою Поваляєвою... І навіть із Забужко. Це велика честь для мене.

Поганий був день, і в Зеленського в тому числі. Тому не хочу продовжувати цей допис. Виконав свою функцію — щоб я виписала біль — і чудово. Навіть на помилки не перечитуватиму.