Як загубити 50 кг собачатини 😁

Ну, традиційно вже, «пАкА не пАдохла» 😉 Але ж які умови сама собі створила - ну це лише милуватися! Або як тренери собаксам кажуть «ай, молодець! ай браво!»

Вчора вже збираюсь спаси і звично кажу: «Степан, Більбо, Бакс, топайте!» Ця компашка, що проводить паразити цілі зді у мене в ногах, підводиться і топає спати на диван. Але вчора раптом бачу, що їх якось замала.

Тут треба розуміти, що орієнтуюся я в часі і просторі все ще дуже важко. І, нажаль, краще сьогодні не стало.

Але навіть в такому стані я розумію, що Бакс нізащо не відмовився б від відпочинку на ліжку. Дідько! Куди він міг подітися?!

Поповзла по будинку - немає…. у двір - немає…. Перевіряла буферні зони - немає…. Пишу я це швидку, а на практиці це виглядало так: закутана в плед я повзаю по двору з ліхтариком, причому з кожним кроком схиляюся все більш до низу, бо в кожним кроком, з кожним подихом зсередини зростає біль, який я ледве-ледве вгальмувала. Боляче дихати, боляче ковтати, серце колотаєтся як у кролика, в голові паморочиться.

Не знайшовши Бакса, я вирішила, що мабуть, коли днем забирала ліки у подруги, він пробрався в буферну зону і я не помітила, а він виліз під воротами на вулицю. Ну, з цим майже о північ я нічого не зроблю, бо він десь заховався і спить. Добре, думаю, завтра щось будемо з цим робити.

Повертаюся додому і розумію, що не бачу Умку! Ну Бакс ОК, міг під ворота пролізти, но Умочка, вона ж у мене ледве в двері пролазить. І тут мені стає зле. Умочка у мене старенька та товстенька, у неї могло серце схопити. Уява тут же намалювала картинку, що бідна собакса лежить десь у дворі, а я, хвора кляча, не можу її знайти. Знов беру плед, ліхтарик і іду оглядати все під ялинками, ґанком і скрізь, куди вона могла заховатися. А у собакс є таке - коли їм геть погано, вони шукають схованку.

Немає собакси!

Я вже сама ледве не помираю, але розумію, що от тут я точно не усну, якщо її не знайду. І тут чую - гав! Відкриваю літній будинок - і знаходжу одразу обох!!!

Що найцікавіше, я ж туди заглядала! Але лише на веранду. Ну от що їм було раніше не гавкнути! Скільки б здоровʼя і нервів мені заощадили, може сьогодні мені б було хоч трохи краще.

Це вони майже добу там просиділи! А мені було настільки погано, що я не помітила, що у мене сумарно зникло 50 кг собакс(

З гарних новин - сьогодні мої знайомі собачатниці їздили до клініки і взяли з собою Пор-Тоса. Бідний псин щоправда перелякався, бо ніколи ще не їздив нікуди без мами, навіть трохи уписявся. Але на нього чекала винагорода за страждання. Лікарка дозволила зняти захисний комір! Пузо зажило і можна сказати, що це питання ми закрили.