Фігасє…третина березня позаду!

Вчора на допис не вистачило сил. Вперше за тривалий час. Сьогодні подивилася по решті дописів - хворію всього-то тиждень, а по відчуттям як місяц. Щось воно серйозно мене прибило.

Але є прогрес. Сьогодні перший день коли не гірше. Про краще казати ще зарано, але не гірше - теж прогрес. Я навіть цілих пʼятнадцять хвилин погуляла у дворі. Заодно повиносила трохи вазончиків, бо мої бідні квіти вже зовсім сумні. Деякі з них навіть не впевнена, що вичухаються.

Хоча сам мій садовий бум здається залишився в минулому. Цього року вперше не замовлено ані насіння ані рослинок. Раптом зрозуміла, що не хочу більше цим займатися. От висаджу те, що купила ще минулого року, приведу до ладу те, що посадила ще раніше і все. В сільське господарство я награлася. Головне не зробити наступний крок і не залити двір бетоном, а то я ж себе знаю, у мене всі проблеми вирішуються радикально.

Розділила моїх курок. Зефірка і Султан переїхали до іншого вольєру, а то в старому молодий півень сильно її дістає. А вона ж літати не вміє і не може від нього сховатися. А. Султан доволі спокійний. Хай живуть вдвох. Не знаю, будуть цього року курчата чи ні. Народ в пташиних групах вже на інкубаційні яйця пишеться, щось планує. А у мене птахівництво відправляється слідом за садівництвом.

Весь час, що живу в селі, мрію повернутися до міста, бо цей досвід, цікавий на початку, вже дійсно мене дістав. Все. Я награлася. І, якби не собакси, може вже і повернулась би до своєї київської квартири. Але з собаксами це буде ще не скоро. Проте всі супутні програми я згортаю.

Але це зараз не головна моя проблема. Головна - це завал по роботі. Бо ці дні я ледве щось соображала і ледве могла дивитись на екран. Тож всі дедлайни зірвані. Я чесно написала редакторам, що от така ситуація. Вони відповіли, що це не лише у мене, народ хворіє масово і якось дуже важко. Тож чекають. Нібито і все ок, але воно все одне тисне на психіку, що ці хвости висять. Та й доробляти їх все одне доведеться. І варіанту кинути все просто немає.